37 Розділ

У коридорі мене перехопили троє дівчат з хімічного факультету.

— Аделін, чого це тебе вчора не було?  — хмикнула одна, зухвало обпершися на шафку.

— Не твоя справа, — видихнула я, намагаючись пройти повз.

— Ти знаєш з ким говориш? — затягнула друга. 

— Знаю. Давай швидше, бо я не маю багато терпіння. 

— Якщо сьогодні твій хлопець не з’явиться, я повириваю тобі всі патли і повибиваю всі зуби. — Огризнулась Дора. 

Я закотила очі.

— Вам не здається, що ви забагато собі думаєте?

— Помовчи, — посміхнулась та, що стояла ближче. — То що? Зробиш? Чи хочеш, вилетіти?

Вона різко взяла мене за підборіддя й стиснула так, що я скривилась. Я відкинула її руку. Не сильно, але так, щоб вона зрозуміла: терпіти не буду.

— Ти що, пава, вирішила виступати? — прошипіла вона.

Подружка одразу схопила мене під руку, стискаючи так, що пальці побіліли. Вони майже силоміць потягли мене в туалет. Там двері зачинилися з характерним клацанням.

— Рипнешся — і ти труп, — прошипіла одна з них мені прямо у вухо

Усе сталося надто швидко, щоб я встигла бодай викрикнути. Одна з нападниць заломила мої руки за спину, позбавляючи будь-якої можливості захиститися, а друга без жодного попередження різко вдарила коліном у живіт. Весь кисень миттєво вибило з моїх легенів, залишивши лише вогняний біль, що розійшовся тілом. Світ перед очима на мить згас. Я безпорадно зігнулася навпіл, судомно вчепившись пальцями в холодний край раковини, щоб просто не сповзти на підлогу.

— Чого ви взагалі до мене причепились? Спитай сама у свого дружка. Мене не чіпай.

— Ти думаєш він скаже нам правду? — всунулась подружка Дори. 

— Мені начхати. Не мої проблеми, що ти не довіряєш своєму хлопцеві. 

— Ти зовсім поїхавша? Не треба було лізти до мого хлопця, курка!

Я ледве вирівнялась, стискаючи зуби:

— Він не твій хлопець. Ти просто на нього вішаєшся. А я і не лізла.

Дора на мить завмерла. Її обличчя перекосилося від люті, а очі звузилися до двох тонких щілин. 

— Що ти сказала? — процідила вона, роблячи крімний крок вперед.

Її подружка схопила мене за волосся, щоб смикнути вниз. Я встигла відштовхнути її руку, але в цей момент Дора зірвалася з місця. Вона штовхнула у груди з такою силою, що я відлетіла до стіни, боляче вдарившись лопатками.

— Повтори, приблудо! — крикнула Дора, вчепившись пальцями в комір светра.

Я відчула, як усередині все спалахнуло. Весь біль, весь відчай від розмови з Каспіаном, вся втома від звинувачень вибухнули в один момент. Я не дозволю, щоб мене так принижували. Я перехопила зап'ястя Дори й різко викрутила його, змушуючи ту скрикнути від несподіванки.

— Вішаєшся! — виплюнула прямо їй в обличчя.

Дора розмахнулася і вдарила відкритою долонею по щоці. Я  кинулася вперед, збиваючи Дору з ніг. Ми обоє повалилися на підлогу, сплітаючись у клубок із ніг, рук і розметаного волосся.

Подружка Дори намагалася втрутитися, але ні, це наша війна. Я міцно тримала Дору за плечі, намагаючись притиснути її до підлоги, поки та відчайдушно дряпала мої руки, залишаючи червоні борозни на шкірі.

— Ти... ніхто! — хрипела Дора, намагаючись вирватися. — Ти просто сміття, яке підібрав ідіот Дарроу!

— “Підібрав”? “Дарроу”? Це я сміття? Не смій таке казати про нього!

Я різко смикнула Дору за светр, нахиляючись зовсім близько. У цей момент ми були схожі на двох левиць. Я відчула, як ніготь Дори розітнув шкіру біля вуха, і тепла цівка крові потекла по шиї.

— Досить! — пролунав чийсь голос в дверях.

Я притиснула Дору ліктем, важко дихаючи, волосся закривало очі, а на губі виступила кров. Голова гуділа, а щока палала так, наче до неї приклали розпечене залізо. Коли Едісон нарешті влетів між нами і силою відтягнув Дору вбік, я навіть не відчула полегшення — лише тупу лють. Він щось кричав їй, ставив на місце, намагався виправдатися переді мною, але я не слухала.

Я просто згребла свої зошити, які розлетілися по підлозі, запхала їх у сумку і підійшла впритул до скаженої.

— Дура помішана! — Я вийшла в коридор після цих слів.

— Аделін! Стій! Почекай, вибач! — голос Едді наздоганяв мене в коридорі, але я тільки прискорила крок.