33 Розділ

— Як це чого? Різдво через пару днів! — він нарешті знайшов чашки й почав хазяйновито розставляти їх. — Ви взагалі збираєтесь якось святкувати? Чи будете сидіти тут і займатись соїми романтичними штучками? — він глянув у бік наборів масок, які лежали на столі.

— Тобі всі подробиці розказати? — мій голос став небезпечно низьким. Присутність третього зайвого в квартирі починала мене серйозно дратувати.

— О ні, я утримаюсь від такої інформації, — Дев підняв руки в захисному жесті, сміючись. — Але від можливості запросити вас в Альпи я не відмовлюсь. Я маю там невеликий маєток. Можна туди поїхати? Сніг, камін, відсутність зайвих очей...

— Ти в курсі, що операція була тиждень тому? — я холодно глянув на нього. — Аделін потрібен спокій, а не поїздка через пів країни.

— Так, але ми ж не будемо її мучати, — він хитро підморгнув Адель, ігноруючи мій вбивчий погляд. — Просто змінимо обстановку.

— Я тобі зараз око вирву, — спокійно пообіцяв я.

— Спробуй, — вигукнув Дев, ховаючись за кухонним острівцем.

— Я не проти, — раптом подала голос Адель із крісла. Її очі знову запалилися тим самим азартним вогнем, який я так любив і ненавидів одночасно.

— “Не проти” вона... я проти, — я обернувся до неї, але побачив її благальний погляд і зрозумів, що моя залізна воля знову дає тріщину.

— А можна ще покликати мою подругу? Лею? — додала вона, відчувши свою перемогу.

— Звісно! — миттєво відгукнувся Дев’ян, розпливаючись у посмішці. — Дівчата ніколи не бувають зайвими. Особливо подруги.

— І язика, напевно, я теж тобі вирву, — я потер перенісся, вже уявляючи, на який балаган перетвориться ця поїздка.

— У неї є брат, Крістіан, — вставила Адель, спостерігаючи за моєю реакцією.

— Ну що ж, і брата беремо тоді! — Дев плеснув у долоні. — Буде велика компанія. Каспіане, не будь буркотуном. Твоїй пацієнтці потрібні позитивні емоції. 

Я подивився на Аделін. Вона виглядала такою щасливою від самої ідеї цієї поїздки, що я просто не міг сказати “ні”. Але думка про Дев’яна, який знову крутитиметься поруч, змусила мої пальці мимоволі стиснутися в кулак.

— Добре, — здався я. — Але якщо я почую хоч один натяк на шум після десятої вечора, я викину вас усіх разом із вашим шампанським прямо в замети.

Я схопив Дева за лікоть і буквально заштовхав його у свою спальню, з гуркотом зачинивши двері. Я не хотів, щоб Адель чула цю розмову, але моє терпіння луснуло, як перетягнута струна.

Я притиснув його до стіни, не даючи йому шансу на його звичні жарти.

— Що ти робиш, Каспіане? — Дев виставив долоні вперед, але в його очах не було страху, лише те саме нахабство. — Я нічого не роблю, я просто піклуюсь про Аделін.

— Перед моїм носом? — я зробив крок ще ближче, так що між нашими обличчями залишилося кілька сантиметрів. Мої кулаки мимоволі стиснулися.

— А ти збираєшся її тут тримати всі свята? — він зміряв мене поглядом. — Я, по-моєму, в лікарні все сказав, а ти нічого не зрозумів. Ти думаєш, що замкнути її в золотій клітці — це і є турбота?

Моя щелепа напружилася так, що аж зуби заскрипіли. Спогад про лікарню, де він дозволяв собі зайве, вдарив у голову кров'ю.

— Ти в лікарні отримав по зубах, — процідив я крізь зуби, нагадуючи йому про ціну його зухвалості. — Нові виросли, чи тобі коронки поставили?

Дев’ян лише криво посміхнувся, поправляючи комір своєї куртки.

— Якщо я тебе побачу з нею в одному квадратному метрі, — я вказав пальцем йому в груди, — я викину тебе з вікна нашого дому раніше, ніж ти встигнеш відкрити його для безпечного польоту. Ти мене зрозумів? Я не жартую, Дев’ян. Вона — не частина твоїх ігор.

— Подивимось, — кинув він, вислизаючи з-під моєї руки до дверей.

Я перехопив його біля самої ручки, навалившись усім тілом і блокуючи вихід. Мої очі зараз горіли тим самим темним вогнем, який зазвичай змушував студентів замовкати на півслові.

— Я тобі подивлюсь, Дев’ян. Тільки спробуй хоч на секунду забути, чия вона, і ти дізнаєшся, що я можу бути набагато гіршим, ніж просто суворим професором. 

Я різко відчинив двері, даючи йому вийти. Дев пройшов у вітальню, намагаючись зберегти незворушний вигляд, але я бачив, як він мимохідь потер плече, за яке я його тримав.

Адель спостерігала за нами з крісла, перебираючи край пледа. Вона явно відчувала напругу, що висіла в повітрі, але мовчала, переводячи погляд з мене на Дева.

Дев’ян став біля кухонного острова, взяв в руки чашку, і на його обличчі з’явилася та сама самовпевнена посмішка, яку мені хотілося стерти ще в лікарні.

— Ти пам'ятаєш про нашу вечерю? — запитав він, дивлячись прямо на Аделін, ігноруючи мою присутність, наче я був частиною меблів.

Я відчув, як по шкірі пройшов холод. По-мохму від трохи недопетрав. Я зиркнув на нього так, ніби міг ропалити дирку.

Мій погляд перемістився на Аделін. Я чекав, що вона скаже.

— Пам'ятаю, — спокійно відповіла вона, підтягуючи плед вище до підборіддя. — Але я не знаю, коли зможу повечеряти з тобою.