31 Розділ

Лють усе ще пульсувала у венах, обпікаючи зсередини. Чоловік різко розвернувся, схопив Адель за руку і швидким, майже грубим кроком повів її геть від понівеченої машини. Вона ледве встигала за його широкими кроками, майже бігла, відчуваючи, як його пальці міцно стискають її зап'ястя.

Вони зупинилися посеред порожньої вулиці. Сніг падав великими лапатями, але навколо них повітря, здавалося, розжарилося до межі. Аделін різко вирвала свою руку з його хватки.

— Що ти наробив? Ти подумав про наслідки?

— Я тобі казав! — відрізав Каспіан, обертаючись до неї. Його очі темніли на фоні білого снігу, а розбита губа боляче пульсувала при кожному слові.

— Ти справді такий? Я думала, що ти не серйозно! Це ненормально — Адель зробила крок вперед. — Каспіане, що ти божевільний. Ти неконтрольований.

— Так, я попереджав. — сказав він тихо. — Коли справа заходить про тебе, я божеволію. Моя логіка летить до лиха. Я втрачаю контроль!

— Ти кричиш на мене! — вона відсахнулася, злякана його напором.

— А ти? Хіба ти не кричиш? — він важко дихав, і пара з його рота виривалася густими клубами.

— Я кричу, бо я зла! Бо ти поводишся як власник, а не як… Взагалі, хто ти мені?!

— Дійсно! Хто я тобі? Мене теж це цікавить. 

— Не час обговорювати таке. 

— Відповідай! Я хочу знати. Зараз. 

Аделін відступила на крок, впершись спиною у двері. Її груди важко здіймалися. 

— Ти... ти мій викладач, — кинула вона, намагаючись знайти хоч якусь логічну назву тому хаосу, що панував між ними. 

— Брехня, — відрізав Каспіан, зробивши крок до неї. — Викладачі не божеволіють від ревнощів, коли їхні студентки зникають на весь день. Хто я тобі, Адель? 

— Мій охоронець? — її голос здригнувся. — Людина, яка має мене захищати за контрактом? 

— Ти сама в це не віриш, — він майже впритул наблизився до її обличчя, змушуючи дивитися прямо в очі. — Досить ховатися за посадами. Скажи одне слово.

Аделін заплющила очі. Слово «люблю» пекло їй горло, але страх перед невідомістю виявився сильнішим. Вона не могла дати йому цю владу над собою. 

— Ти той, хто не дає мені спокійно жити, — нарешті видихнула вона, дивлячись на його губи. — Той, через кого я забуваю, як мене звати. Але я не знаю, як це називається. Я не можу…

Каспіан на мить замовк, вдивляючись у її обличчя. Його погляд став темним, майже небезпечним. 

— Значить, не знаєш, як це називається? — прошепотів він, і його рука важко лягла на двері прямо біля її голови. — Тоді дозволь я покажу тобі, хто ти для мене.

Одним блискавичним рухом він штовхнув її до стіни найближчого будинку. Цегла була холодною, але його тіло, що притиснулося до неї, обпікало. Він накрив її губи своїми. Поцілунок був жорстким, відчайдушним і смакував металевою кров’ю з його розбитої губи. Його губи були крижаними від морозу, її — теж, але від їхнього зіткнення внизу живота все стягнулося у тугий вузол.

Каспіан на мить відірвався, важко дихаючи. Його погляд ковзнув вбік. Там, за кілька десятків метрів, стояв приголомшений Едісон. Хлопець дивився на них із сумішшю болю та люті. Помітивши суперника, Каспіан не зупинився. Навпаки, він владно розвернув Адель спиною до хлопця і знову впився в її губи. Він ще раз кинув короткий, переможний погляд на Едісона, бачачи, як той у гніві розвертається і йде геть.

Лише тоді Каспіан нарешті заплющив очі. Його рука ковзнула вгору, пальці зарилися в її волосся на потилиці, притягуючи Адель ще ближче.  Телефон у кишені пальта почав несамовито вібрувати й дзвонити. Чоловік спочатку ігнорував звук, продовжуючи стискати Адель у своїх обіймах, але за кілька секунд усе ж неохоче відірвався від її губ.

Аделін стояла, притиснута до холодної стіни, важко дихаючи. Її погляд був затуманеним, а в голові роїлася купа питань: що це було? 

Каспіан дістав телефон і витираючи тильною стороною долоні кров із губи, перевів погляд на місце, де щойно стояв Едісон, а потім знову на Адель. 

Дівчина заціпеніла від обурення. Вона різко розвернулася, з усієї сили вдарила його по руці й кинулася геть по засніженій вулиці.

— Ненормальний! Чучело горохове! — кинула вона через плече.

Проте втекти їй не вдалося. Каспіан одним широким кроком наздогнав її, і перш ніж вона встигла зробити бодай вдих, його руки владно й водночас обережно лягли їй на плечі. Він міцно притиснув до своїх грудей, не залишаючи між ними жодного міліметра простору.

Адель завмерла, відчуваючи спиною шалений стукіт його серця та твердість м'язів. Його долоня, важка й гаряча, надійно фіксувала її плечі, змушуючи забути про бажання вириватися. Каспіан злегка нахилився до її обличчя, так що його дихання обпекло ніжну шкіру за вухом, і завмер, немов насолоджуючись цим вимушеним капітулюванням.