29 Розділ

— Ти сказала, що тобі подобається, коли я тебе душу, Аделін? — прошепотів я, і мій подих обпік її мочку. — Обережніше з такими зізнаннями. 

Я навмисно зробив довгу паузу, насолоджуючись її реакцією.

— Ти думаєш, що наркоз зробив тебе сміливою? — я перевів погляд на її губи, затримуючись на тій самій маленькій подряпині. — Ти хочеш «другий шанс»? Я дам тобі його. Але це буде не прогулянка в парку. Я заберу твій сон, твій спокій і кожну твою думку. Я зроблю так, що ти будеш думати про мене кожен день, кожну годину і навіть хвилину.

Я провів кінчиком вказівного пальця по її ключиці, ледь торкаючись шкіри, але відчуваючи, як вона напружилася під моїм дотиком.

— Я не з тих, хто дарує квіти і чекає під під’їздом, Адель. Я з тих, хто заходить без стуку. І якщо ти вирішила не тікати... 

— Ти думаєш, що налякав мене? — її голос став твердішим, без тіні слабкості. — Я не збираюся більше приховувати свої почуття, бажання чи потреби. Мені байдуже на твій контроль. Якщо я захочу, ти будеш слухати все: кожну безглузду дрібницю про тварин, про природу, про ту ж саму фізику, навіть якщо ти знаєш її в сто разів краще за мене. Ти будеш сидіти і слухати, Каспіане.

Я посміхнувся. Це була не просто зухвалість — це був виклик моїй владі.

— Ти збираєшся мене перевиховувати? — я поклав другу руку на ліжко з іншого боку від неї, затискаючи її у кільце. — Вчити мене терпінню?

— Я збираюся змусити тебе бути присутнім не тільки фізично. — відрізала вона. — Ти будеш зі мною. Будеш відповідати на мої дурні питання. Будеш терпіти моє нахабство. 

Я наблизився так близько, що відчув її гаряче дихання на своїй шкірі.

— Я можу слухати твої розповіді про тварин годинами.

— Тоді мені доведеться вивчити назви всіх зірок і звірів у світі, — вона ледь помітно посміхнулася, дивлячись мені прямо в очі, — аби тільки ти не переставав слухати.

— Твоя впертість зводить з розуму, Аделін, — мій голос став глухим, майже невпізнаваним. — Ти навіть не уявляєш, як важко залишатися професором, коли ти дивишся на мене ось так.

— Тоді припини ним бути хоча б на хвилину, — прошепотіла вона, переплітаючи наші пальці. 

Я перевів погляд на її губи. Моя рука повільно піднялася і лягла їй на потилицю, пальці заплуталися у світлому волоссі.

— Ти сама це попросила, — прошепотів я. — І не кажи потім, що я був занадто різким.

— Я не це мала на увазі. 

— А я саме це.

— Якщо ти будеш різким, я випхну тебе за двері і закрию на замок.

Моя долоня відчувала тепло її шкіри, і я плавно, але впевнено нахилив її голову набік, відкриваючи собі доступ до її обличчя і шиї.

Я бачив, як вона затамувала подих. Усередині мене все вило від бажання впитися в її губи грубо, заявити на неї права так, щоб у неї не залишилося жодних сумнівів, чия вона. Я хотів відчути її опір, а потім те, як вона здається під моїм натиском. Але я пам'ятав про білі бинти під її одягом і про те, наскільки тендітною вона була ще годину тому.

Тому я змусив себе загальмувати. Я наблизився і торкнувся її губ максимально ніжно, майже невагомо. Це був м'який, обережний дотик, від якого в мене самого затремтіли руки.

Я хотів зірватися. Я хотів притиснути її до себе так, щоб ми стали одним цілим.

Аделін перша подалася назустріч, сама розриваючи цю фальшиву м'якість. Я відірвався від її губ лише на кілька міліметрів, важко дихаючи. Мої пальці все ще були заплутані в її волоссі, а обличчя залишалося так близько, що я бачив, як тремтять її вії.

— Ти сама не хочеш ніжностей, м? — прохрипів я. 

— Замовчи, — видохнула вона.

Аделін вчепилася пальцями в мою сорочку на грудях і сама потягнула мене назад. Я знову накрив її губи, але тепер це не мало нічого спільного з тією обережністю, що була секунду тому. Я притиснув свою вільну руку до її щоки, великим пальцем окреслюючи лінію нижньої губи, і відчув, як її серце б'ється об мої груди в божевільному ритмі.

Двері палати прочинилися, і в кімнату ввійшов лікар, гортаючи на ходу історію хвороби. Я миттєво відсторонився від Адель, повертаючи собі вираз обличчя кам’яної статуї, хоча пульс усе ще вибивав божевільний ритм у скронях.

— Доброго дня, мадемуазель Мартон, виглядаєте набагато краще, — лікар поправив окуляри, зупинившись біля ліжка. — Результати ранкових аналізів стабільні. Критичний період, коли була загроза повторної кровотечі, минув. Враховуючи ваш організм і те, як швидко ви йдете на поправку, я не бачу сенсу тримати вас у цих стінах.

— Тобто її можна забирати? — запитав я, вже прораховуючи в голові маршрут додому.

— Так, але за умови повного спокою. Жодних навантажень, суворий режим і... — лікар знову зиркнув на мене, — сподіваюся, ви простежите, щоб пацієнтка почувала себе комфортно.

— Вона буде під моїм особистим наглядом цілодобово, — відрізав я, не залишаючи місця для заперечень.

Поки Адель збирала свої нечисленні речі, я пішов до реєстратури. Заповнення документів та закриття рахунків зайняло мінімум часу — я просто виклав картку, не дивлячись на суму. Гроші були найменшим, що я міг віддати за її порятунок.