23 Розділ

А.М.

У коридорі мене перехопили троє дівчат з хімічного факультету.

— Аделін, чого це тебе вчора не було?  — хмикнула одна, зухвало обпершися на шафку.

— Не твоя справа, — видихнула я, намагаючись пройти повз.

— Ти знаєш з ким говориш? — затягнула друга. 

— Давай швидше, бо я не маю багато терпіння. Якщо сьогодні не твій хлопець не з’явиться, я повириваю тобі всі патли і повибиваю всі зуби. — Огризнулась Дора. 

Я закотила очі.

— Вам не здається, що ви забагато собі думаєте?

— Помовчи, — посміхнулась та, що стояла ближче. — То що? Зробиш? Чи хочеш, вилетіти?

Вона різко взяла мене за підборіддя й стиснула так, що я скривилась. Я відкинула її руку. Не сильно, але так, щоб вона зрозуміла: терпіти не буду.

— Ти що, пава, вирішила виступати? — прошипіла вона.

Подружка одразу схопила мене під руку, стискаючи так, що пальці побіліли. Вони майже силоміць потягли мене в туалет. Там двері зачинилися з характерним клацанням.

— Не рухайся, — кинула одна.

Все сталося швидко: одна тримала мої руки, а друга різко вдарила коліном у живіт. Повітря вийшло з легенів. Я зігнулась, вчепившись пальцями в край раковини.

— Чого ви взагалі до мене причепились? Спитай сама у свого дружка. Мене не чіпай.

— Ти думаєш він скаже нам правду? — всунулась подружка Дори. 

— Мені начхати. Доведи мені і я відчеплюсь від тебе. Не треба було лізти до мого хлопця.

Я ледве вирівнялась, стискаючи зуби:

— Він не твій хлопець. Ти просто на нього вішаєшся. А я і не лізла.

Дора на мить завмерла. Її обличчя перекосилося від люті, а очі звузилися до двох тонких щілин. 

— Що ти сказала? — процідила вона, роблячи крімний крок вперед.

Її подружка схопила мене за волосся, щоб смикнути вниз. Я встигла відштовхнути її руку, але в цей момент Дора зірвалася з місця. Вона штовхнула у груди з такою силою, що я відлетіла до стіни, боляче вдарившись лопатками.

— Повтори, приблудо! — крикнула Дора, вчепившись пальцями в комір светра.

Я відчула, як усередині все спалахнуло. Весь біль, весь відчай від розмови з Каспіаном, вся втома від звинувачень вибухнули в один момент. Я не дозволю, щоб мене так принижували. Я перехопила зап'ястя Дори й різко викрутила його, змушуючи ту скрикнути від несподіванки.

— Вішаєшся! — виплюнула прямо їй в обличчя.

Дора розмахнулася і вдарила відкритою долонею по щоці. Я  кинулася вперед, збиваючи Дору з ніг. Ми обоє повалилися на підлогу, сплітаючись у клубок із ніг, рук і розметаного волосся.

Подружка Дори намагалася втрутитися, але ні, це наша війна. Я міцно тримала Дору за плечі, намагаючись притиснути її до підлоги, поки та відчайдушно дряпала мої руки, залишаючи червоні борозни на шкірі.

— Ти... ніхто! — хрипела Дора, намагаючись вирватися. — Ти просто сміття, яке підібрав ідіот Дарроу!

— “Підібрав”? “Дарроу”? Це я сміття? Не смій таке казати про нього!

Я різко смикнула Дору за светр, нахиляючись зовсім близько. У цей момент ми були схожі на двох левиць. Я відчула, як ніготь Дори розітнув шкіру біля вуха, і тепла цівка крові потекла по шиї.

— Досить! — пролунав чийсь голос в дверях.

Я притиснула Дору ліктем, важко дихаючи, волосся закривало очі, а на губі виступила кров.

Голова гуділа, а щока палала так, наче до неї приклали розпечене залізо. Коли Едісон нарешті влетів між нами і силою відтягнув Дору вбік, я навіть не відчула полегшення — лише тупу лють. Він щось кричав їй, ставив на місце, намагався виправдатися, але я не слухала.

Я просто згребла свої зошити, які розлетілися по підлозі, запхала їх у сумку і пішла геть.

— Аделін! Стій! Почекай, вибач! — голос Едді наздоганяв мене в коридорі, але я тільки прискорила крок.

Він біг за мною, щось пояснював, мабуть, хотів допомогти, але мені було огидно. Весь цей безглуздий конфлікт, ця бійка на підлозі — усе через нього. Я влетіла в аудиторію, ледь не збивши когось у дверях.

Каспіан стояв біля столу. Він підняв голову, і наші погляди зустрілися. У ту ж секунду перед очима спалахнула вчорашня ніч: його руки на моїй талії, гарячий подих. Його «Прощавай». Холодне, як ніж.

Я різко відвела очі й майже побігла до своєї парти.

— Адель, ну послухай... — Едісон заскочив слідом, хапаючи мене за плече вже в аудиторії.

— Та відчепись ти від мене нарешті! — крикнула я на весь голос.

В аудиторії миттєво запала тиша. Всі студенти обернулися, витріщившись на нас. Я відчула, як обличчя заливає фарба сорому, але назад дороги не було. Я важко впала на стілець, кинула сумку на парту і просто втупилася в одну точку перед собою.

Я відчувала на собі погляд Каспіана. Він бачив мою розбиту губу. Бачив червоні сліди від нігтів Дори на моїй шиї, які я навіть не встигла прикрити волоссям. Я надулася, стиснула зуби і вперто дивилася на дошку, ігноруючи весь світ. Усередині все тремтіло від образи — на Дору, на Едді, але найбільше — на чоловіка, який зараз стояв за викладацьким столом і мовчав.