22 Розділ

— Ми не цілувалися, і не обіймалися з Едісоном. Він просто нахилився щоб прибрати сніг з мого волосся. Тобі здалось.

— А ти раніше сказати не могла?

— Ти безнадійний, Каспіане. Але нічого, я навчу тебе бути милим.

— У тебе не вийде, Мартон, — він ледь помітно всміхнувся кутиком рота, не відводячи погляду від її очей. — Я не з тих, хто піддається дресируванню. 

— А я все одно спробую.

У цю мить тишу розірвав різкий, настирливий звук. Телефон у кишені Адель. Вона дістала його, глянула на екран і на мить завагалася. 

— Едісон… — видихнула вона.

Обличчя Каспіана миттєво скам’яніло. Уся та тінь ніжності, що щойно з’явилася, зникла безслідно. Він не дав їй навіть натиснути «відхилити». Одним різким рухом він притиснув її до стіни, змушуючи Адель мимоволі відповісти на виклик.

— Алло, Адель? — пролунав у слухавці голос Едді. — Ти де? Ти не написала мені.

Каспіан не дав йому договорити. Він схилився до її шиї, знаходячи ту саму чутливу точку за вухом, і впився в неї поцілунком — вологим, гарячим і таким відвертим, що Адель мимоволі видала короткий, рваний видих прямо в мікрофон.

— Адель? — голос Едді став напруженим. — Все гаразд? Що це було?

Вона спробувала відштовхнути Каспіана вільною рукою, але він діяв на випередження. Його пальці сталевим кільцем зімкнулися на її зап’ясті, піднімаючи руку над головою й втискаючи в холодну стіну. Іншою рукою він безжально потягнув край її светра вгору, обпікаючи шкіру гарячою долонею.

Адель затамувала подих, борючись із бажанням просто кинути телефон і здатися. Каспіан нарешті відірвався від її шиї, вихопив мобільний з її пальців і підніс до своїх губ.

— Аделін зараз дещо зайнята, — вимовив він своїм найнижчим, найбільш загрозливим голосом, від якого вібрувало повітря. — І, сподіваюся, вона тобі більше ніколи не передзвонить. Більше не турбуй її.

Не чекаючи відповіді, він пожбурив телефон на кухонний острівець. Апарат з гуркотом проїхав по стільниці й затих. Каспіан знову зосередився на дівчині, дивлячись на неї як хижак.

Адель вивільнила руку, але не для того, щоб піти. Вона обхопила його обличчя долонями, змушуючи дивитися собі в очі. Її пальці занурилися в його густе волосся. 

— Знаєш, на кого ти зараз схожий? — прошепотіла вона, важко дихаючи. 

— На кого? 

— На вовка. 

— Можливо, — хрипко погодився він.

Адель повільно закинула руки на його шию.

— Каспіане... — прошепотіла вона, і її голос здригнувся. — Ти сказав, що не вмієш бути милим.

— Я і не милий, — він взазирнув їй в очі. — Те, що я відчуваю зараз... це не ніжність. Це щось набагато темніше.

Він накрив її губи, але цього разу поцілунок був іншим. Глибоким, повільним, таким, що витягував усю душу, а рука на її спині притягувала її ближче. Аделін раптом зрозуміла: якщо вона не зупиниться зараз, вороття не буде. Ця прірва затягне їх обох.

Зібравши останні крихти волі, Адель м’яко відсторонилася. Вона важко дихала, її губи були припухлими, а очі — вологими й затуманеними. Каспіан не відразу відпустив її; його руки ще кілька секунд тримали її за талію, ніби він боявся, що вона зникне, якщо він розтисне пальці.

Каспіан мовчав. Його зіниці були розширені на все око, а обличчя — напруженим. Він виглядав як людина, яку щойно висмикнули з глибокого сну.

— Аделін, — покликав він.

Вона хитаючи головою, зробила крок назад, потім ще один. Її пальці мимоволі торкнулися губ, на яких досі відчувався його смак.

— Двадцять чотири години, пам’ятаєш? — вона спробувала посміхнутися, але посмішка вийшла слабкою. — Мені лише треба вирішити проблему з Едісоном. А тобі треба охолонути.

Він лише мовчки спостерігав за нею, його постать у напівтемряві кухні здавалася монументальною. Він не намагався її зупинити, але його погляд супроводжував кожен її крок.

— На добраніч, вовче, — кинула вона вже біля дверей.

Адель майже вибігла в коридор, серце все ще билося десь у горлі. Вона забігла до своєї кімнати, зачинила двері і притулилася до них спиною. Тільки тепер вона помітила, що її руки тремтять.

Вона чула, як за стіною почувся важкий звук — ніби він ударив кулаком по стільниці, а потім запала тиша. Ця ніч змінила все. Договір згорів, навіть без сірників.