20 Розділ

— Не звертай уваги, — кинув він Адель, рушаючи з місця. — Деякі люди просто не здатні бачити далі власного носа.

Каспіан краєм ока помітив, як щось летить в машину і встиг прикрити своєю спиною Аделін. Гучний звук розбитого скла вдарив по вухах. Дрібні кристали порцелянового кольору розлетілися по салону, обсипаючи шкіряні сидіння та одяг. Каспіан різко взяв голову Адель в руки: вона сиділа нерухомо, дивлячись широкими від шоку очима на Каспіна. Той почав повертати голову в різні боки, переконуючись, що вона впорядку, хоча у самого з плеча вже почала йти кров, просочуючись через пальто. 

— Давай просто поїдемо, — прошепотіла вона, дивлячись прямо в очі професору. 

— О ні, — голос Каспіана став аномально спокійним, що було набагато страшніше за крик. — Я проведу з ним належну «бесіду».

— Виходь, поговоримо по-чоловічому! — вигукнув Едісон, розпалений власним безглуздим вчинком. 

— Не треба, Каспіане! — Адель вчепилася в його рукав, але чоловік уже відчинив дверцята.

Він вийшов на мороз, повільно знімаючи рукавиці. Його постать у чорному пальті здавалася монументальною на тлі нічного міста.

— Ти зазіхнув на Адель? Я цього так не залишу! — Едісон майже задихався від люті. 

— То у вас є почуття до неї? — Каспіан запитав це з якоюсь дивною, майже науковою цікавістю, хоча всередині ревнощі вже підступали до горла, перекриваючи кисень. — Цікаво складається... — додав він з отруйною іронією.

Едісон не витримав і кинувся вперед. Удар прийшов прямо в щелепу Каспіана. Голову відкинуло назад, на губі миттєво виступила гаряча кров, металевий присмак якої лише розпалив внутрішнього звіра Дарроу. Хлопець замахнувся вдруге, але Каспіан спрацював на випередження: він перехопив кулак і одним блискавичним рухом скрутив руки Едісона за спиною.

Почувся приглушений стогін болю. Хлопець, безсило затиснутий професором, почав панічно постукувати по нозі Каспіана, благаючи відпустити. Той розтиснув захват і зневажливо штовхнув його від себе. Едісон полетів на асфальт, почувся звук тканини, що розривається — його синя куртка була безнадійно зіпсована.

Але приниження лише додало хлопцю зухвалості. Він знову кинувся на Дарроу. Каспіан майстерно виставляв блоки, його рухи були вивіреними, наче за підручником з фізики — мінімум зусиль, максимум ефекту. Нарешті він перехопив Едісона, зафіксував його голову і вже заніс кулак для нищівного удару по відкритому обличчю студента.

Він був готовий зламати йому носа. Був готовий знищити його фізично за кожну секунду, яку той провів поруч з Адель. Але в останню мить він відчув руки на своєму поясі. Тендітне тіло притиснуте до його спини, змусивши Каспіана похитнутися.

— Касс... не треба, прошу... — її голос, повний відчаю та сліз, став тим самим запобіжником, що зупинив реактор.

Кулаки Каспіана повільно розтиснулися. Він важко видихнув пару, відчуваючи тепло Адель за спиною. Він відпустив Едісона, з силою відштовхнувши його в бік кучугури снігу.

Лють усе ще пульсувала у венах, обпікаючи зсередини. Чоловік різко розвернувся, схопив Адель за руку і швидким, майже грубим кроком повів її геть від понівеченої машини. Вона ледве встигала за його широкими кроками, майже бігла, відчуваючи, як його пальці міцно стискають її зап'ястя.

Вони зупинилися посеред порожньої вулиці. Сніг падав великими лапатями, але навколо них повітря, здавалося, розжарилося до межі. Адель різко вирвала свою руку з його хватки.

— Що ти наробив? Ти подумав про наслідки?

— Я тобі казав! — відрізав Каспіан, обертаючись до неї. Його очі темніли на фоні білого снігу, а розбита губа боляче пульсувала при кожному слові.

— Ти справді такий? Я думала, що ти не серйозно! Це ненормально — Адель зробила крок вперед. — Каспіане, що ти божевільний. Ти неконтрольований.

— Так, я попереджав. — сказав він тихо. — Коли справа заходить про тебе, я божеволію. Моя логіка летить до біса. Я втрачаю контроль!

— Ти кричиш на мене! — вона відсахнулася, злякана його напором.

— А ти? Хіба ти не кричиш? — він важко дихав, і пара з його рота виривалася густими клубами.

— Я кричу, бо я зла! Бо ти поводишся як власник, а не як… як хто ти мені?!

— Якщо ти зараз не закриєш рота, Адель, закрию тобі його я, — процідив він крізь зуби, і в його голосі прозвучала небезпечна обіцянка.

— Каспіане… Я не знала, що ти здатен лізти в бійки. Ти ж професор, ти ж весь такий виважений!

— Я попросив мовчати, — він різко дістав телефон, ігноруючи її слова. Пальці швидко ковзали по екрану, шукаючи якийсь контакт.

— Що на тебе найшло? — вона не вгамовувалася, підходячи ближче. — Він може поскаржитися в поліцію, в університет! Ти зруйнуєш свою кар’єру через дурну сварку!

— Аделін! Я вирішую важливі питання. Помовчи. — він навіть не глянув на неї, притиснувши телефон до вуха.

— Та перестань мені вказувати! Не закривай мені рота, я не твоя власність! — вона вдарила його долонею по плечу, намагаючись змусити звернути на себе увагу.

Каспіан різко сховав телефон у кишеню, навіть не дочекавшись відповіді. Одним блискавичним рухом він штовхнув її до стіни найближчого будинку. Цегла була холодною, але його тіло, що притиснулося до неї, обпікало.