16 Розділ

— До речі, — Дарроу раптом примружився, — ти що, лінзи одягнув? У тебе раніше були блакитні очі, а тепер — зелені. 

— О, ти як завжди помічаєш кожну деталь! — засміявся той. — Вирішив трохи пограти з іміджем. 

— І “Porsche 911” на парковці я теж помітив. Твій? 

— Нещодавно прикупив, звір, а не машина, — блондин задоволено кивнув, але тут його телефон завібрував.

Він миттєво змінився в обличчі, голос став медовим і нестерпно лагідним. 

— Так, Наталі... звісно, сонечко... я вже скоро буду, моя зіронько…

Каспіан слухав це зі зростаючим роздратуванням, але не встиг він і слова сказати, як до їхнього столика стрімко наблизилася дівчина. Не сказавши жодного слова, вона схопила склянку з водою, що стояла перед Каспіаном, і одним різким рухом вихлюпнула весь вміст прямо в обличчя Дев’яну.

Вода стікала з його ідеально укладеного волосся на дорогий светр, а Наталі у слухавці все ще щось щебетала про любов. Каспіан навіть не поворухнувся — він лише спокійно спостерігав за цією сценою, внутрішньо відзначаючи, що цей вечір остаточно перестав бути «діловою зустріччю».

Скандал за столиком розгорався з силою лісової пожежі, але Каспіан більше не чув жодного слова. Крики якоїсь Ліз та виправдання Дев’яна стали фоновим шумом, неважливим білим шумом. Професор повільно підвівся і підійшов до панорамного вікна, ховаючи руки в кишені штанів.

Його погляд миттєво зупинився на вітрині кафе навпроти. Серед десятків людей він одразу впізнав Адель. Вона сиділа біля самого вікна. Каспіан на мить завмер, милуючись цією спокійною картиною, але наступної секунди його обличчя знову стало кам'яним. Вона була не одна Поруч із нею сидів хлопець — один із його студентів. Аделін сміялася. Вона закидала голову назад, і цей щирий, нестримний сміх пронизував Каспіана гостріше за мороз.

Всередині у нього щось болісно здригнулося. Це не був просто гнів — це були темні, первісні ревнощі, що підіймалися з самих глибин його душі. Кожна клітина його тіла напружилася від подразнення. Чому вона сміється з ним? Це роздратування було неконтрольованим, воно руйнувало його виважену логіку, як системний вірус.

— Я, до речі, сьогодні її бачив. У якомусь задрипаному магазинчику, — голос Дев’яна пролунав зовсім поруч. Кузен стояв біля нього, нервово витираючи серветкою мокре волосся.

— І що? — Каспіан навіть не повернув голови, його погляд був прикутий до пари за вікном. 

— Вона все ще працює у тебе? 

— Так. Але хоче піти, — процідив Дарроу. 

— Звільнитися? 

Відповідь не пролунала.

— Не сподобалася золота клітка? — Дев’ян усміхнувся краєм губ.

Каспіан різко обернувся, і в його очах спалахнуло щось настільки небезпечне, що кузен мимоволі зробив крок назад. 

— Стеж за словами. Чи тобі не потрібні зуби? Ти ж ще не в тому віці, щоб тобі розжовували їжу? 

— Воу! Спокійніше, брате, — Дев’ян підняв руки в захисному жесті.

Каспіан знову відвернувся до вікна, втупившись у вікна «Білої лілії». 

— Я б з нею замутив, — раптом видав Дев’ян, розглядаючи силует Адель. — Вона якась інша. Не така, як всі. Ще в притулку вона мене зачепила. 

— У тебе скільки дівчат, Дев’яне? — голос Каспіана став небезпечно тихим. — Одна тебе ледь не вбила хвилину тому, поки ти шепотів ніжності іншій. 

— Та то так, на пару вечорів... Ліз чомусь вирішила, що ми в стосунках, хоча я казав — не прив’язуватися. Але Адель... я таки підкочу до неї.

Дев’ян дістав телефон і швидко набрав повідомлення. Каспіан зреагував швидше за блискавку: він вихопив телефон з рук кузена і встиг прочитати текст на екрані, перш ніж той забрав його назад. Атмосфера між ними миттєво розжарилася — вони ледь не зчепилися прямо посеред зали.

— Забудь, — Дев’ян нарешті сховав телефон, бачачи, що Каспіан справді готовий його придушити. — Я нічого не зроблю. Давай краще на трасу, розвієшся. 

— Я сьогодні на Мерсі, — буркнув Дарроу, намагаючись втихомирити пульс. 

— О жах! Чому ти завжди на ньому їздиш? У тебе повний гараж тачок. Поїхали до тебе, виберемо щось адекватне для драйву. 

— Забудь. Мені треба додому. 

— Навіщо? — Дев’ян кивнув на вікно. — Адель ще не вдома.

Каспіан глянув на свій годинник. Стрілки невблаганно показували пів на восьму. 

— Ладно. Пару кругів можна.

Вони вийшли з ресторану. Каспіан сів на пасажирське сидіння Porsche кузена, і двигун здригнувся від потужного реву. Вони рушили в бік апартаментів Каспіана, залишаючи позаду світло кафе, де Адель продовжувала сміятися з кимось, хто не був ним. Вони під’їхали до висотного скляного фасаду. Дев’ян вимкнув двигун і з підозрою глянув на брата.

— Ти досі всім кажеш, що просто «живеш у Дефансі»?