16 Розділ

У мене в очах потемніло. Я різко збільшив відстань між нами, змушуючи її повернутись до мене. 

— В сенсі «прикинутися»? — перепитав я, відчуваючи, як кулаки самі собою стискаються. — Знайти якогось чергового актора, який буде торкатися тебе на очах у всього універа?

— В прямому, Каспіане, — вона спокійно витримала мій погляд. — Мені потрібен доказ. 

— А я? — це вирвалося раніше, ніж я встиг проаналізувати власні слова. Гордість кричала «мовчи», але ревнощі виявилися сильнішими.

— Що ти? — Адель підняла брову, і в її очах промайнула іскорка виклику. — Ти хочеш? Хочеш стати моїм фальшивим хлопцем?

Я завагався лише на секунду. А зараз я для неї хто?

 — Я не можу. У мене справи. – я сказав це назло. — Якщо я з’явлюся з тобою під руку, це приверне забагато зайвих питань до моєї персони. Мені це не потрібно.

Адель лише знизала плечима, але я помітив, як її пальці сильніше стиснули рушник. 

— Ну, тоді не заважай мені шукати кандидата.

— Тобто... — я знову зробив крок до неї, майже притискаючи її до стільниці. Моє дихання збилося. — Якщо я не твій хлопець тоді що?

Я бачив, як вона затамувала подих. Моя рука сама собою потягнулася до її талії, великий палець зачепив край футболки. — Якщо я не маю права називати тебе своєю перед іншими... то хто я для тебе тут, у цих стінах? — я схилився до її вуха, переходячи на небезпечний шепіт. — Просто сусід, який вчора мало не збожеволів від тебе? 

Мене розривало навпіл: логіка вимагала відсторонитися, а серце всередині гарчало, що не відпустить її до жодного «фальшивого» хлопця.

— Вибери когось іншого, Адель, і я обіцяю — я не просто зіпсую тобі цю виставу. Я зроблю так, що цей твій «герой» пошкодує, що взагалі народився на світ.

— Слухай, Каспіане... — вона сказала це так легко, ніби ми обговорювали погоду, а не те, як я випалював клеймо своїми поцілунками на її шиї. — Давай просто визнаємо, що вчорашнє... це була помилка. Емоційний сплеск. Ну, знаєш, адреналін, ці твої ревнощі до Едді, моя втома. Це було несерйозно. Просто спалах, який ні до чого не зобов'язує. Ти сам розумієш. Ми дорослі люди.

У мене в вухах наче щось луснуло. “Несерйозно”?

Я схопив її за плечі, розвертаючи до себе з такою силою, що пательня на плиті з брязкотом зсунулася вбік.

— Несерйозно?! — мій голос зірвався на рик. — Ти зараз серйозно це мені кажеш, Мартон? Ти хочеш сказати, що те, як ти тремтіла в моїх руках, як впивалася нігтями в мою спину — це просто «адреналін»?

Я втиснув її спиною в край стільниці, нависаючи над нею всією своєю люттю. Дах зірвало остаточно. Я відчував, як усередині все кришиться від її спроби знецінити те, що вивернуло мене навиворіт.

— Значить, це був просто сплеск? — я схопив її обличчя в долоні, змушуючи її дивитися прямо в мої очі, де зараз палахкотіло чисте шаленство. — Тоді давай перевіримо твій пульс зараз. Давай подивимося, наскільки «несерйозно» твоє тіло реагує на мій голос, коли я стою так близько!

Я схилився до її губ, майже торкаючись їх, але зупинився в міліметрі, обпікаючи її своїм переривчастим подихом.

— Якщо це була випадковість, то чому ти зараз не відштовхуєш мене? Чому твої зіниці розширюються так, ніби ти хочеш повторити? — я прошепотів це прямо їй у рот. — Скажи мені в очі, що тобі було байдуже. Скажи, що будь-який інший «фальшивий хлопець» зможе змусити тебе так дихати. Скажи це — і я присягаюся, я стеру цю твою фальшиву впевненість разом із твоїми планами. Я зроблю так, що ти не зможеш навіть думати про іншого чоловіка, не згадуючи мої руки на твоєму тілі. Ти хочеш брехати собі? Будь ласка. Але я не дам тобі спокою. Я викрию кожне твоє слово, поки ти не визнаєш, що вчора ти відчувала все т саме, що і я.

Моя рука ковзнула під її волосся, міцно стискаючи потилицю, примушуючи її відчути всю мою власницьку лють.

— Ти не підеш до іншого, Адель. Навіть заради вистави. Ти граєшся в «несерйозність»? Добре. Давай подивимося, як далеко ти зайдеш, перш ніж знову почнеш відповідати на мої поцілунки.

Я бачив, як її губи здригнулися. Вона намагалася бути сильною, але цей солодкий жах у її погляді видавав її з потрохами. Вона була налякана моєю реакцією, але водночас вона горіла так само, як і я.

— Ще хоч слово про «несерйозно», Мартон. — прохрипів я, притискаючись своїм чолом до її, — Мені плювати на договір. Ти — моя.

— Я не твоя, Каспіане. Я взагалі нікому не належу, — вона вимовила це чітко, майже холодно, намагаючись відштовхнути мою руку від своєї потилиці.

Я не відпустив. Навпаки, стиснув пальці трохи сильніше, змушуючи її дивитися прямо на мене. 

— Гаразд, давай і так. Не належиш. Тоді до чого вчора були всі твої слова? Ти ж казала, який я прекрасний, як ти буквально танеш у моїх обіймах. Ти це теж вигадала, щоб розважитись?

— Я вже казала, — вона вперто відвела очі. — Це просто адреналін. Ситуація була напружена, я не контролювала емоції.

— Насправді ти думала про Едісона? — це питання вирвалося само собою, отруйне й гостре. Я хотів завдати їй болю у відповідь на її байдужість. — Хотіла, щоб на моєму місці був він?