15 Розділ

Каспіан важко відкинувся на шкіряне сидіння, і салон “Mercedes” запах цитрусу миттєво змішався з свіжим повітрям. Він стиснув кермо так, що побіліли кісточки пальців.

«Дівчата... вічно вони щось навигадують, створять цілий всесвіт із одного погляду, а ти потім маєш розгрібати ці емоційні руїни», — промайнуло в голові. 

Каспіан був людиною слова і чітких кордонів. Каспіан не з тих, хто зажене її у глухий кут або користуватиметься її вразливістю. Він вирішив: ані слова про поцілунок. Ані звуку про те, що сталося в магазині. Він просто викреслить цей епізод, як помилкову змінну в рівнянні, щоб не ставити Адель у незручне становище.

Раптом тишу розірвав різкий дзвінок телефону. Каспіан натиснув кнопку на кермі.

— Алло, — коротко кинув він, і його голос знову став холодним, як лід на лобовому склі. 

— Брате, тебе довго ще чекати? — пролунав у динаміках нетерплячий голос. 

— Зараз заїду на заправку і буду. 

— Навпроти «Лілії», пам’ятаєш? 

— Я тобі що, дід з амнезією? — огризнувся Каспіан, відчуваючи, як роздратування після розмови з Аделін шукає вихід. 

— Все-все, чекаю. Давай.

Він кинув слухавку і різким рухом однієї руки викрутив кермо. На зап’ясті під манжетом пальта на мить блиснув дорогий годинник.

На заправці він діяв механічно: повний бак, короткий сигнал термінала при оплаті карткою, швидке повернення в салон. Він увімкнув склоочисники, і вони з глухим звуком змахнули перший сніг із лобового скла, відкриваючи вид на нічний Париж. Педаль газу в підлогу. «Бенз» слухняно ніс водія крізь заметіль. 

Професор припаркував машину біля закладу і вийшов на нічне повітря, яке вже не здавалося таким освіжаючим. Зайшовши в ресторан, він одразу помітив блондина. Той привітно махнув рукою, запрошуючи до столу.

Каспіан сів навпроти кузена, але його погляд мимоволі ковзнув повз нього — у вікно, що було за спиною брата. Там, через дорогу, виднілася якась непримітна кафешка. Він дивився на її вогні, а перед очима все ще стояла Адель у своєму кумедному фартушку, яка так відчайдушно намагалася довести йому свою незалежність.

— Ти взагалі мене чуєш? — запитав кузен, помітивши його відсутній погляд.

Каспіан повільно перевів погляд на брата, намагаючись згадати, навіщо він взагалі сюди приїхав. Розмова про бізнес текла звично холодно, у ритмі цифр та стратегій, поки Дев’ян не змінив тон на більш серйозний.

— Каспіане, батько сильно захворів. Справи кепські.

Каспіан відчув, як усередині миттєво закипає лють. Він стиснув щелепи так, що на обличчі заграли жовна. Батько. Чоловік, який викреслив його зі свого життя після того фатального дня.

— Він все одно не захоче мене бачити, — процідив Каспіан, ледь стримуючи гнів, що рвався назовні. — Ніколи. Не після смерті Марен. Він не пробачив мені ту аварію і не пробачить до останнього подиху. 

— Він уже склав заповіт, — обережно додав блондин. 

— І що з того? — Каспіан відповів строго, погляд його став крижаним. — Мого імені там точно немає. Навіть не сподівайся на сімейну ідилію. 

— Та не будь ти таким... ти його рідний син, єдина кров. 

— Він би з радістю відмовився від цієї крові. — Каспіан цинічно всміхнувся. — Якби не мажоритарний пакет акцій, який я викупив свого часу, він би викреслив моє ім’я з генеалогічного дерева ще в день похорону.

— Він тоді продав тобі активи лише тому, що компанія була на межі банкрутства, а ліквідних покупців на ринку не було, — нагадав кузен. 

— Так, я знаю. Я просто капіталізував ситуацію. Вдало підвернувся з потрібною сумою в потрібний момент.

Блондин відкинувся на спинку стільця, крутячи в руках телефон. 

— Я одного не розумію: чому ти зараз не візьмеш повноцінне управління в свої руки? З твоїм диверсифікованим портфелем і таким рівнем фінансової автономії ти міг би очолити раду директорів. А замість цього ти сидиш у задушливих аудиторіях університету і читаєш лекції з фізики. Навіщо?

Каспіан глянув у вікно, де сніг продовжував засипати нічне місто. 

— Бо я так вирішив. У бізнесі, як і в термодинаміці: не можна форсувати перехід системи в інший стан, якщо середовище не стабілізоване. Надмірна експансія без належного фундаменту веде до краху. 

— Зрозумів тебе, брате, — зітхнув кузен.