15 Розділ

— Увагою я тебе точно не обділю, — прошепотів він їй у самі губи, і в цьому низькому голосі вже не було люті, лише владна обіцянка. — А щодо ревнощів... я не ревнував. Просто не люблю, коли мої речі чіпають чужі руки.

Аделін коротко засміялася, відчуваючи, як напруга всередині нарешті перетворюється на щось солодке й небезпечне. 

— Ти безнадійний, Каспіане. Але нічого, я навчу тебе бути милим.

— У тебе не вийде, Мартон, — він ледь помітно всміхнувся кутиком рота, не відводячи погляду від її очей. — Я не з тих, хто піддається дресируванню. 

— А я все одно спробую.

У цю мить тишу розірвав різкий, настирливий звук. Телефон у кишені Адель. Вона дістала його, глянула на екран і на мить завагалася. 

— Едісон… — видихнула вона.

Обличчя Каспіана миттєво скам’яніло. Уся та тінь ніжності, що щойно з’явилася, зникла безслідно. Він не дав їй навіть натиснути «відхилити». Одним різким рухом він притиснув її до стіни, змушуючи Адель мимоволі відповісти на виклик.

— Алло, Адель? — пролунав у слухавці голос Едді. — Ти де? Ти не написала коли прийшла додому.

Каспіан не дав йому договорити. Він схилився до її шиї, знаходячи ту саму чутливу точку за вухом, і впився в неї поцілунком — вологим, гарячим і таким відвертим, що Адель мимоволі видала короткий, рваний видих прямо в мікрофон.

— Адель? — голос Едді став напруженим. — Все гаразд? Що це було?

Вона спробувала відштовхнути Каспіана вільною рукою, але він діяв на випередження. Його пальці сталевим кільцем зімкнулися на її зап’ясті, піднімаючи руку над головою й втискаючи в холодну стіну. Іншою рукою він безжально потягнув край її светра вгору, обпікаючи шкіру гарячою долонею.

Адель затамувала подих, борючись із бажанням просто кинути телефон і здатися. Каспіан нарешті відірвався від її шиї, вихопив мобільний з її пальців і підніс до своїх губ.

— Аделін зараз дещо зайнята, — вимовив він своїм найнижчим, найбільш загрозливим голосом, від якого вібрувало повітря. — І, сподіваюся, вона тобі більше ніколи не передзвонить. Більше не турбуй її.

Не чекаючи відповіді, він пожбурив телефон на кухонний острівець. Апарат з гуркотом проїхав по стільниці й затих. Каспіан знову зосередився на дівчині, дивлячись на неї як хижак.

Адель вивільнила руку, але не для того, щоб піти. Вона обхопила його обличчя долонями, змушуючи дивитися собі в очі. Її пальці занурилися в його густе волосся. 

— Знаєш, на кого ти зараз схожий? — прошепотіла вона, важко дихаючи. 

— На кого? 

— На вовка. Дикого, голодного вовка, який не вміє ділитися.

— Можливо, — хрипко погодився він.

Адель повільно опустила одну руку вниз, підчепивши краєм пальця його футболку. Вона провела нігтями по напружених м’язах його живота, відчуваючи, як він здригнувся під її дотиком. Каспіан переривчасто вдихнув, коли вона наблизилася до його шиї.

Вона залишила палкий, вимогливий поцілунок на його кадику, змушуючи хлопця в безсиллі закинути голову назад. Його кулаки, що впиралися в стіну обабіч її плечей, стиснулися так, що побіліли кісточки. Тепер уже вона вела в цій грі, вириваючи з нього той самий контроль, яким він так пишався.

— Ти граєшся з вогнем, Мартон, — прохрипів він, заплющуючи очі від задоволення, що межувало з катуванням.

— Я знаю, — відгукнулася вона, кусаючи його за мочку вуха. — Але ти ж сам сказав... що обгорнеш мене своєю увагою. Я просто приймаю умови.

— Ти навіть не уявляєш... — видихнув він їй у шию, обпікаючи подихом, — як довго я змушував себе виконувати всі твої дурні правила і цей клятий договір.

Він почав підніматися поцілунками вгору, від ключиці до самої щелепи, ледь торкаючись шкіри, лоскочучи її. Його рука на її животі піднялася вище, великий палець окреслив контур її нижнього ребра, і цей рух був настільки ніжним і водночас владним, що в Аделін потемніло в очах.

— Каспіане... — прошепотіла вона, і її голос здригнувся. — Ти сказав, що не вмієш бути милим.

— Я і не милий, — він відірвався від її шиї лише на мить, щоб зазирнути в очі. У його погляді був такий голод, що метелики в животі Адель перетворилися на справжній шторм. — Те, що я відчуваю зараз... це не ніжність. Це щось набагато темніше.

Він знову впився в її губи, але цього разу поцілунок був іншим. Глибоким, повільним, таким, що витягував усю душу, а рука на її спині притягувала її ближче.

Каспіан відчув, як її пальці, ще досі тримали край його футболки. Різким рухом він зняв одяг. Дівчина провела долонями вгору по його міцних грудях, відчуваючи кожну лінію його м’язів. Це було занадто. Занадто багато електрики, занадто багато почуттів.

Аделін раптом зрозуміла: якщо вона не зупиниться зараз, вороття не буде. Ця прірва затягне їх обох.

Зібравши останні крихти волі, Адель м’яко відсторонилася. Вона важко дихала, її губи були припухлими, а очі — вологими й затуманеними. Каспіан не відразу відпустив її; його руки ще кілька секунд тримали її за талію, ніби він боявся, що вона зникне, якщо він розтисне пальці.