12 Розділ

Вона включила сканер, ніби зайнята до неможливості. Серце билося так, що здавалося — зараз вирветься з грудей і вискочить на прилавок.

Він підійшов. Поклав продукти. Хліб, молоко, кавунові цукерки. Адель пробила покупки мовчки, швидко, не піднімаючи очей. Але в неочікуванний момент він торкнувся її руки. 

— Цей шрам… — Він спробував зазирнути під кепку, але Адель відвернула голову і вирвала руку. — Перепрошую, ви нагадали мені мою подругу. Дякую, — сказав він коротко.

Його голос пройшовся по спині холодною хвилею. Вона лише кивнула. Він узяв пакет і пішов до виходу. Він пішов, навіть не озирнувшись. Двері зачинилися, відрізаючи його силует, і в магазині запала мертва тиша. Адель повільно зняла кепку, і різке світло ламп вихопило її очі, у яких уже стояли сльози. Крізь їхню пелену вона дивилася на широку спину Каспіана, що віддалялася.

Вона не витримала. Стрімко вибігла слідом, дзвіночок над дверима дзенькнув, змушуючи її зупинитися. Морозне повітря миттєво вдарило в груди, перехоплюючи дихання.

Адель хотіла гукнути, викрикнути ім’я, але горло здавив тугий ком. Слова розсипалися, так і не злетівши з губ. На його чорне драпове пальто впала перша сніжинка. За нею — друга, третя… Перший сніг цього року почав свій танець. Чоловікові хтось подзвонив, він зупинився, відповів на дзвінок і простягнув долоню, дозволяючи пухнастим крупинкам торкнутися руки. Його важкий видих перетворився на сиву пару в холодному повітрі. Касс злегка прикусив губу і попавши на рану від укусу, приклав палець.

Він різко обернувся, ніби почув як його кликали, і його погляд зустрівся з нею. Дівчина в одному светрі та тонкому робочому фартушку виглядала майже прозорою на тлі зимової ночі. Фари машини, що проїжджала повз, на мить засліпили обох, висвітлюючи її обличчя, мокре від сліз. Каспіан впізнав її миттєво. Його вираз обличчя змінився на тривожний, і він швидко рушив до неї.

— Аделін? Чому ти тут? Ти ж замерзнеш. Що сталося? — він нахилився низько, заглядаючи в її скляні очі, намагаючись знайти в них бодай якусь логіку. — Тобі не можна стояти на морозі!

Замість відповіді Адель з усієї сили вдарила його в груди. Від несподіванки він розтиснув пальці, і пакунок із цукерками безсило впав у свіжий сніг. Каспіан не сперечався. Він мовчки підхопив її під лікоть і завів назад у тепле приміщення магазину, посадивши за столик біля вікна. Сам вийшов на холод — лише на пів хвилини, щоб поставити продукти в машину. Коли він повернувся, вона сиділа нерухомо, схожа на тендітну статую, яку він сам і поставив на це місце.

— Адель, — тихо промовив він, зупиняючись навпроти. — Що сталося?

— Подруга? Я? Що з тобою? — зиркнула вона.

Каспіан завмер. Він дивився на неї через скло окулярів, намагаючись зрозуміти, у який момент закони його всесвіту дали збій. Він опустився на коліно перед нею, щоб бути на рівні її обличчя, і його рука майже несвідомо лягла їй на коліно, обережно погладжуючи.

— Адель, я не розумію. Поясниш, м? — він запитав це з такою щирою і м’якою тривогою.

— Забудь.

— Чому ти взагалі тут? — перебив він, оглядаючи порожній магазин. 

— Я тут працюю. 

— З сьогоднішнього дня? — він насупився. 

— Як ти дізнався? 

— Адель, я часто сюди заїжджаю і знаю всіх продавчинь. Це було логічно. 

— Я не хочу більше працювати на тебе, — гордо відрізала вона і встала. 

— Я щось не так роблю? — у його голосі почулося справжнє здивування.

— Ти завжди холодний, Каспіане! Завжди сумний. А коли я думаю, що ми нарешті зблизилися, коли я шукаю ті безглузді факти про тваринок чи світ тільки для того, щоб бодай на мить підняти тобі настрій... ти просто мовчки йдеш. Ти не слухаєш! 

— Я... — він намагався щось вставити, але потік її слів було не зупинити.

— А потім ти цілуєш мене! Я не розумію тебе. То відштовхуєш, то цілуєш. Мені просто нестерпно бути поруч, не знаючи, що я тут роблю. Я взагалі нічого не знаю. Правильно, я  дешева простушка серед еліти. 

— Що за слова? Ти розум втратила? 

— Я ж тобі не друг. Ми не друзі! — майже вигукнула вона, і нова хвиля сліз накрила її. — Я бачу, що ти не хочеш, аби я була у твоєму домі. Тому я і працюю тут. Щоб заробити гроші, з’їхати і спокійно шукати сестру. Мені не потрібні твої подачки!

Каспіан раптом замовк. 

— Ні. Не йди. Ти все одно не знайдеш сестру.

— Що? Чому це?

— Я хочу, щоб ти була в моєму домі. Я слухаю все що ти мені розповідаєш. 

— Не правда. Ти зараз брешеш. Ти не хочеш , щоб я пішла лише через те, що у тебе не буде хатньо робітниці.