8 Розділ

Каспіан не відпустив. Навпаки, він наблизився ще ближче, і його дихання обпекло мою шкіру.

Він накрив мій рот рукою, знову. Я хотіла його вкусити, виплеснути свою злість, але йому ж теж боляче. Весь мій опір зник. Я застигла, безпорадно дивлячись на нього, і повільно опустила його руку.

— Мені боляче, Касс... — прошепотіла я.

В очах миттєво забриніли сльози. Тільки не це. Чому стримати емоції неможливо?

— Аделін, — він поклав руки мені на плечі й уважно оглянув мене. — Йдемо в медпункт. Тобі потрібна допомога.

Я лише похитала головою, не в силах вимовити ані слова.

— Я вже випила таблетку, — нарешті витиснула я, опустивши погляд.

Перша сльоза скотилася по щоці. Каспіан обережно взяв моє обличчя у свої долоні. Я намагалася не дивитися на нього, але він нахилився нижче, заглядаючи мені в очі. Його великі пальці м'яко витерли вологі доріжки на моїх щоках.

Наступної миті він просто притягнув мене до себе. Каспіан міцно притиснув мене до своїх грудей, і я відчула його швидке серцебиття. Він мовчав, лише повільно й заспокійливо погладжував мене по голові.

— Вибач, — почувся тихий низький голос, зовсім не той, до якого я звикла.

— За що? — прошепотіла я, трохи здивовано.

— Я не вмію себе стримувати, Аделін.

Я замовкла, намагаючись зрозуміти його.

— Ти що, закохався у мене? — не витримала я і запитала.

Він коротко всміхнувся, майже непомітно.

— Я просто вибачився. Так роблять нормальні люди.

Він похитав головою, поправив волосся і запхав одну руку в кишеню.

— Ти не схожий на нормального. Нормальні люди не цілують просто так, — Промовила я, і на його обличчі з’явилася ледь помітна усмішка.

Він відсторонив мене, щоб подивитись. Я взяла його краватку і витерла обличчя.

— Аделін! Гей! — Я розвернулась до дверей. 

— Ти вкрав перший поцілунок. Ідіоте.

Я обернула голову і вийшла з кабінету, а думки крутились у вихорі. Я йшла коридором намагаючись нікого не помічати, але відразу почула шепіт за спиною. Кілька студентів зупинилися і дивилися на мене, а Дарроу, що залишився позаду, голосно наказав:

— Хто наступний йде здавати лабораторну? Едісон? — Той не встиг нічого сказати, Каспіан затягнув його в свій кабінет і закрив двері. 

Я йшла далі, але мене зупинили незнайомі дівчата. Я не знала їх, лише бачила в університеті, їхні наміри були явно не дружні. Одна з них підійшла ближче і протягнула руку:

— Я — Дора. Дівчина Еді.

— Прекрасно. — Я хотіла обійти її, але вона стала переді мною. 

— Що у тебе з Едісоном?

Я знизала плечима і відповіла спокійно:

— Нічого. 

Вона глузливо розсміялася:

— Правда? — Вигнула темну брову Дора. — А мені здалося, що у вас щось є…

— Ти або неадекватна, або сліпа. Іншого варіанту у мене нема. — посміхнулась я.

— Помовчи, зараз я говорю!

— Вперед. — махнула я рукою. 

— Мені доклали, що ви сидите разом і ти до нього лізеш.

— Хто доклав? Якщо хтось до когось лізе, то це він до мене.

— Тобто це він мені зраджує?

— Я такого не казала, але він явно до мене не рівно дихає. Що ж на рахунок мене… у мене є хлопець, який мене любить, і я не збираюсь крутити романчики з таким, як Едісон.

— Що ти маєш на увазі?

— Не знаю, але ходять чутки, що він ще той ловелас. І я не впевненна, що він взагалі рахує тебе своєю дівчиною.

— Мені начхати на чутки. Це все брехня. 

— Тоді нащо мене підозрювати. Ти ж так довіряєш йому. 

— Довіряй, але перевіряй. Чула таке? — скоротила вона дистанцію між нами. 

— Хочу тебе заспокоїти твій Еді мені не потрібен. — я відчула, як злість закипає.

— Ти кажеш, у тебе є хлопець? Як цікаво… — в її голосі почулася отруйна нотка сумніву.

— Мені час йти, — кинула я, різко розвертаючись. Треба було забиратися звідси, поки моя імпровізована брехня не розсипалася, як картковий будинок.

Але піти мені не дали.

— Ти брешеш! — вереснула вона, і наступної миті я відчула різкий, пекучий біль у потилиці. Вона вчепилася мені у волосся, смикаючи на себе. — Коза! Значить, чутки правдиві? Ти і мій Едді. Ви і правда зажимались!

— Відпусти, придурошна! — закричала я, намагаючись перехопити її пальці, але вона тримала мертвою хваткою.

— Якого біса ти мітиш на моє місце?! Хочеш забрати мого хлопця? — її обличчя перекосило від люті.

— Я нікого не збиралася забирати, ідіотка! Пусти!

— Змія підступна! — вона замахнулася, але в останню мить її перехопили подружки, буквально відтягуючи назад. — Відчепіться від мене! Дайте я їй в очі подивлюся!