3 Розділ

Я підвелася на колінах, тримаючи ноутбук перед собою, як щит.

— Ти можеш робити що завгодно, але коли твоє “що завгодно” зачепить мене, я зупиню тебе. Це просто елементарна повага. Якщо ні — можеш мене повернути назад в притулок.

Він засміявся, сухо, майже задушено.

— Я поважаю тебе. — промовив він, ближче. — Більше того, я захищаю тебе.

— Захищаєш? — моя рука вдарилася об стіл, щоб тримати себе. — Ти мене контролюєш!

Він спокійно обійшов навколо, наближаючись, але не так, щоб я могла втекти.

— Коли це я тебе контролював? — запитав тихо. 

— Ти… ти, — Я не подумала, що говорю, а тепер не могла нічого придумати.  — Але мої правила — теж правила.

— Без проблем, — прошепотів він ледве чутно. — Я уважно тебе слухаю.

Мені не було, що сказати. У нас були правила проживання, які ми склали на початку співпраці. Наприклад: не лізти в особисте життя один одного.

— Забудь. — Відступив він перший. — Не будемо сваритись. 

Він відстав. Каспіан пішов у свою кімнату, взяв ноутбук, зошити з лабораторними. Повернувся і сів у крісло навпроти мене. Я мовчки сиділа, задумавшись про проект, навіть не помітила, що дивлюсь на нього.

— Ти в мені зараз дірку прогледиш, Аделін, — кинув він, навіть не підводячи очей від екрана. — Я, звісно, знав, що фізика приваблює дівчат, але не думав, що настільки сильно.

Я різко відвела погляд на свій ескіз, відчуваючи, як обличчя стає гарячим. Хотілося щось відповісти, якусь дотепну колючість, але в голові раптом стало порожньо, як у вакуумі. Я просто мовчала, безглуздо стискаючи олівець.

Почувши мою тишу, Каспіан нарешті відірвався від ноутбука. На його обличчі з'явилася та усмішка — не зла, а швидше по-доброму глузлива, ніби він спостерігав за кошеням, яке заплуталося у власних лапах.

— Що, аргументи закінчилися? — він відкинувся на спинку крісла, склавши руки на грудях. — Тобі варто потренувати реакцію, Мартон. 

Він коротко засміявся — тихо, десь глибоко в горлі. 

— Дихай, — додав він, знову повертаючись до зошитів. — А то ще зомлієш від надлишку думок, так і не довівши свій проект до ладу.

Я глянула на нього гостро, намагаючись повернути собі хоча б краплю серйозності, але він лише коротко засміявся, відкладаючи ручку вбік. Його погляд став м’якшим, а в кутиках очей з’явилися ті ледь помітні зморшки, які робили його обличчя зовсім не схожим суворого викладача.

— Тобі дуже личить цей вираз обличчя, Аделін, — промовив він низьким, оксамитовим голосом, від якого внизу живота щось зрадницьки стиснулося. — Така войовнича. Схожа на розлючене кошеня, яке намагається здаватися тигром. Тільки от біда — ти забула випустити кігті, і тепер просто смішно кліпаєш своїми шоколадними очима.

Це була остання крапля. Щоки запалали так, ніби я стояла впритул до багаття. Не в силах витерпіти це відверте знущання, я підірвалася з місця, схопила декоративну подушку з дивана і з усієї сили жбурнула в нього.

— Зануда! — вигукнула я і, не чекаючи відповіді, кинулася в бік своєї кімнати.

Подушка влучила йому прямо в плече, збивши на підлогу один із зошитів. Я почула за спиною його приглушений сміх і різкий рух. Вже майже заскакуючи у двері, я відчула, як щось м’яке пролетіло за міліметр від мого плеча і глухо вдарилося об одвірок.

Я зупинилася на порозі, визирнула на секунду і, сяючи від власної зухвалості, вигукнула:

— Потренуй свій приціл, Дарроу!

І швидко зачинила двері, притулившись до них спиною. 

***

Наступного дня в університеті я сиділа поруч із хлопцем, з яким ми разом захищали проект із фізики матеріалів. Життя фізиків вимірюється не годинами, а величинами, векторами та постійними розрахунками. Фізика заповнює собою весь простір навколо, не залишаючи місця для дилетантства. Я бачила Каспіана кожного дня — у коридорах, на лекціях, іноді просто стояв у дверях аудиторії, коли наша група була на інших парах. І хто його поставив куратором саме моєї групи?

Едісон, одногрупник, з яким ми готували проект постійно терся поруч, намагався допомогти, посміхатися, жартувати. Я це бачила. Іноді його погляди ловили мене так, що хотілося розвернутися й втекти. Коли ми нарешті закінчили захищати проект і Дарроу дозволив сісти, він оголосив оцінки. Мій результат — 90 балів. Еді — 40. 

— Пояснюю помилки для особливих, — тихо, але з владою сказав Каспіан, коли одногрупник почав сперечатися. — Ти неправильно розрахував прискорення тіла на похилій площині, забув врахувати коефіцієнт тертя між поверхнями і допустив помилку при інтегруванні сили тяжіння вздовж осі “x”. 

— Але ж це рахується, що за весь проект треба зняти бали. Аделін ви не понизили оцінку. 

— Я оцінюю зараз не роботу в команді, з чим ви впорались краще ніж треба було, — він глянув на мене. — Я оцінюю ваші здібності. 

— Але ви не попереджали, що будете питати про тяжіння осей. 

— Едісоне, — Кассіан глянув в журнал. — якщо ви збираєтесь так само заважати мені, то я попрошу вас вийти. — Лагідно промовив Дарроу. — Попереджаю.