Пролог

Любов — це слабкість. Саме за таким принципом жив Каспіан Дарроу. Високий і статний чоловік. Молодий і гарний. З вірідановими глибокими очима, високими, чітко окресленними скулами, з блискучою посмішкою, що мала гострі кутики, яка не з’являлась на його обличчі без причини. Медово-каштанове волосся, що легкими хвилями спадало на лоба. Прямий гострий ніс, на якому нерідко — як зараз — бувають окуляри з тонкою оправою та лінзами прямокутної форми. Цього ранку темно синя футболка підкреслювала його широкі плечі, мужню спину і оголяла руки колишнього службовця військ спеціального призначення. Довгі ноги, блискучий годинник на зап'ясті, ключ від Kia EV6 відправився в кишеню спортивних штанів. Того серпневого ранку, коли він мав стояти перед кухонним острівком і пити каву він з’явився тут за проханням свого двоюрідного брата. 

В обласному паризькому притулку, куди Касс щойно зайшов пахло старими книгами, ліками та булочками. Волонтери роздавали одяг, хтось наливав чай. Гість явно не вписувався у цю картину — занадто холодний, зібраний, з поглядом людини, яка давно закрила серце для чужих і точно не збиралася відкривати кому попало.

— Нарешті ти прийшов! — підскочив один з волонтерів. — Привіт. — простягнув руку. 

Він був трохи нижчий від Дарроу. Каспіан віддзеркалив рухи і глянув у блакитні очі брата. 

— Вже вітались по телефону. То з чим допомогти? В мене ще справи. 

— Точно, папери… — протяжно сказав співрозмовник. — Треба підписати угоду про TKJ-company.

— Це ж кампанія батька. У тебе звідки документи? — здивувався Касс. 

— Саме в тому і справа. Сьогодні мені подзвонив менеджер дядька і сказав, що лише ти і я прямі спадкоємці між якими розподілеться його майно. 

— Тато збирається помирати? 

— Ні, але це треба зробити наперед. Не викаблучуйся, Касс, швидше. — Відкинув пасмо світлого волосся кузен. 

— Щось ти приховуєш… — прижмурився той, але рушив за родичем в перший ліпший кабінет. 

— Звісно ти можеш не підписувати і тоді TJK дядько передасть мені. — Посміхнувся той, показавши білі зуби, які Каспіану іноді хотілось вибити разом з дурістю свого молодшого брата.

— Давай сюди, підпишу. Де? 

Блондин тикнув пальцем і після того, як Каспіан двічі прочитав весь документ, поставив свій розмашистий і плавний підпис у вказаному місці. Після цього закрив папку і поглядом спитав — “Забираю?”. Блондин кивнув і брати вийшли в коридор. 

— Може ти сьогодні хочеш зробити добру справу? — Неочікувано повернувся світловолосий.

— Що ти вже задумав, Дев’яне? — вигнув той брову.

— Одна дівчина хоче вступити в університет на факультет прикладної фізики та наноматеріалів. 

— Дівчина? Їй там робити нічого. 

— Це її дитяча мрія. І, до того ж, так вийшло, що саме в той де ти викладаєш. Ти можеш якось допомогти бідній дівчинці з мрією? 

— Не зрозумів тебе, Дев. 

— Ти ж є у відбірковій комісії в цьому році?

— Я там кожного року, до твого інтересу. 

— Тоді справа за малим.

— Ти зараз мене просиш, щоб я підробив вступні роботи? Я не хочу лишатись свого місця. Твої ідеї одна дурніша за іншу. Тобі так не здається? Результати будуть відомі вже через пару днів, а до того я не збирався з’являтися в універі. В кінці кінців у мене відпустка. 

— Касс, але якщо вона не поступить її мрія буде зруйнована. 

Дарроу подивився на хлопця холодним поглядом.

— Ти закохався? — прищурився брюнет. — А де подівся той, хто казав, що ніколи не одружиться, поїде на Гаваї, збудує там маєток і проживе золоте життя? 

— Перестань, я просто піклуюсь про тутешніх. Аделін дуже добра. 

— Аделін? — Неочікувано в Каспіана врізалась маленька фігура. Світло русяве волосся, на обличчі розсипались веснянки. Її карі очі пробіглись по незнайомому їй обличчю. Каспіан миттєво простягнув руку, не дозволивши їй впасти, і дівчина опинилася в його обіймах. Але відразу відступила. Щоки порожевіли і з’явилась усмішка.

Блондинка підняла голову — і Каспіан впізнав у ній ту, хто заборгувала йому своє життя. Перед очима пролетіла картина: ніч, пожежа. Ті самі величезні карі очі. Висхідні брови. Волосся, яке спадало на плечі так, як спадало в Марен. Серце стиснулось так різко, що він майже зітхнув уголос. Дівчина помітила його погляд, трохи напружилась, але не відвела очей. А потім інша картина: машина, швидкість, велика фура, уламки металу, та закривавлене обличчя дівчини з світлим волоссям.

— Аделін? — випалив незвично для себе Касс.

— Аделін, — вона ледь кивнула, здивувавшись. — Ми знайомі?

— Ось і вона. — Дев’ян перебив зоровий контакт між професором і кароокою вказавши головою на неї. 

— Яка іронія, — посміхнувся чоловік в окулярах, — Фізика? Я навіть знаю чому це її мрія. — Він нахилився ніби хотів зазирнути в душу Аделін і понизив голос до чистого вібруючого оксамиту. — Якщо їй так хочеться вступити в універ вона мала б зробити все можливе для здачі вступного іспиту. Правда?