Втеча.

«Хлоп! Хлоп!» — десь на дорозі, ніби навмисно, стрельнула вихлопна труба старенької автівки голови сільської ради. Сергійко миттю прокинувся. 

— Проспав! — вигукнув він на всю кімнату, адже вікна виблискували сонцем зрілого ранку. — Мамо, тату, де ви?

Він закрутив головою і зрозумів, що зустріч з батьками наснилася. 

— Степанович, Химки… — відчув сирота, як спітніли долоні. — Невже доведеться їхати до чорта на роги? 

Хлопчина скочив з ліжка, нашвидкуруч натягнув штани, сорочку і взувся. 

— Довідка! 

Він схопився за документ і пхнув його собі за пазуху. 

— Ну все, можна бігти за річку, — кинувся з кімнати. 

Але на півдорозі завмер. 

— Сергію! — постукав знадвору у шибку голова. — Відчиняй, інтернат чекає. 

— Інтернат чекає, — ледь заворушив губами наляканий хлопчина. — Тільки не це, тільки не це… Що ж робити? 

Він закрутився на місці. 

— Відчиняй, кажу, годі спати! Я тобі одяг приніс, — знову почувся голос чоловіка. 

І Сергійко мусив скоритися. 

— Ось бачиш, — скоцюрбився Степанович, коли парадні двері хатини відчинилися, — не тільки з навчанням проблеми, ще й відповідальність кульгає. Хіба можна так довго спати? Нічого, у Химках тебе навчать дисципліни. Тримай! 

Голова простягнув хлопчині пакет з речами. 

— Там кілька штанів, черевики, сорочки та спідня білизна. Перевдягайся і сідай в машину, треба вирушати. 

— Зачекайте… 

Сергійко волів хоч за щось вхопитися, аби тільки нікуди не їхати. 

— Дід Микита казав повернути йому велосипед, — влучно згадав сирота. — А що як його хтось вкраде, коли ми поїдемо? 

Він дико поглянув на Степановича. 

— Гаразд, — махнув рукою той, — я відвезу. Ти ж переодягайся скоріше, нам ще їхати хтозна-скільки. 

— Добре, — про себе зрадів хлопчина та почав кумекати, як діяти далі. 

За кілька хвилин залізний кінь шкутильги покинув сарайчик і в супроводі голови сільської ради виїхав з обійстя. 

«Треба тікати. Тікати… — думав Сергійко, міцно стиснувши долонею пакет з речами. — Бігти до місточка вже сенсу не має, Степанович наздожене. Уплав перемахну річку, пів кілометра для мене — пусте». 

З безвиході хлопчина вдався до авантюри: підтюпцем кинувся в город і згодом опинився біля очерету, де частенько ловив рибу з кладочки. 

— Сергію, ти де? — раптом з двору пролунали слова голови. — Ти що, знову спати влігся? Нам у Химки їхати, це в чорта на рогах. 

— Хи-и-имки, тільки не це, — пискнув маленький втікач. 

І, скинувши черевики, миттю пхнув свою довідку в пакет з речами. 

— Не поїду до чорта на роги, — крадькома подався він у рогозу. — Батько сказав, триматися хоробро і нічого не боятися, а ще запевнив — директор неодмінно прийме. 

Хлопчик мимоволі розганяв жаб і, поки його даремно шукали в хаті, подолав очерет. По груди у воді сміливець підняв над головою пакет й поплив. 

— Я зможу. Хіба мені таке не під силу? 

Здебільшого на спині він почав долати трохи неспокійну і ще холоднувату для кінця травня річку. 

— Пф-ф-ф, пф-ф-ф, — час від часу спльовував воду і рухався до мети. 

Однак невдовзі нещодавно загоєні травми дали про себе знати. Ребра занили, ніби змовилися, а нога почала відмовляти. 

— Я зможу, зможу… Пф-ф-ф, пф-ф-ф… 

Сергійко насправді почав сумніватися у власних силах, та вже був посеред річки. 

— Ще трохи, трохи… 

Непоганий плавець ледь втримував пакет, однак кожна наступна потуга виснажувала. Дихати ставало все важче і важче, тіло ніби набирало ваги та раз по раз зникало під хвилями. Спочатку речі в пакеті намокли, а згодом Сергійко не помітив, як втратив його. Хлопцю вже було не до цього. Річка ніби воліла проковтнути зухвальця, який кинув їй справжній виклик. 

— Хр-р-р, — почав захлинатися сирота, проте боротися за власне життя не припинив. — Я зможу, зможу… Хр-р-р… 

Бідолаха не втрачав надії, але не був всемогутнім. Його світле обличчя, немов поплавець, уже робило останні занурення і появу над хвилями, як раптом випадковий рибак на човні помітив майже потопельника. 

— О господи, що робиться?! — відчайдушно погріб він до Сергійка. — Зачекай малий, зачекай! 

Чоловік ледь встиг схопити хлопчину за виворіт і потягти до себе. 

— Дядьку, я не хочу в Химки. Пф-ф-ф, — сплюнув він на рибака водою. — Не віддавайте мене голові. Кхе-кхе… Мені треба у сиротинець за річкою. 

— То ти з місцевого інтернату? — вирішив чоловік. — Нащо заплив так далеко, та ще й в одязі? Це небезпечно. 

Він погріб до берега. 

— Добре, що я тебе врятував, хвилина-дві й гаплик. Не роби так більше.