02. Смарагдове щастя

  1945 рiк

 По закiнченнi вiйни Тоня залишилась без роботи. Незважаючи на гарний голос i досвiд, театри їй вiдмовляли. Вiдсутнiсть академiчної освiти та невпевненiсть давали про себе знати. Тим бiльше, театр - це вмiння працювати у колективi, а Тоня, хоч i сiльська, а iндивiдуальнiсть. 
 В ресторанi "Зозуля" вирiшили зiбратися востаннє. Всiєю концертною бригадою. Назавтра друзi мали роз'їхатися в рiзних напрямках. Тоня збиралася до села. Брат Гнат працював головою колгоспу. Обiцяв їй посаду завiдуючої клубом. Не дуже хотiлося, а все ж краще нiж нiчого.
 Всiх дратував спiв молодої спiвачки зi сцени. Було видно, що думки дiвчини зайнятi не глядачами, а чимось своїм, дуже важливим. Та, коли вона почала виконувати "Розпрягайте, хлопцi, конi", Тоня не витримала. Пiдiйшла до вокалiстки i вони разом продовжили спiв. Вiдвiдувавчi аплодували стоячи. Дiвчина запропонувала Тонi своє мiсце , бо вже не мала сили поєднувати навчання в iнститутi i роботу.
  Навiть iнтелiгентна публiка пiд впливом горiлки втрачає над собою контроль. Що говорити про вiйськових, якi перенесли горе втрат i щастя перемоги? Запалу багато, а перемагати немає кого. Жiнки - легка здобич. Тоня ловила на собi похотливi погляди чоловiкiв. Вiдчувала себе загнаною твариною, яка за мить потрапить у сильце. Та все ж навчилась ставити на мiсце нав'язливих прихильникiв. Пiдтримувало й те, що i вона вiддала часточку душi для рядових солдат, багато з яких загинули в тiй страшнiй вiйнi. Тоня нiчим не гiрша вiд офiцерiв з орденами i медалями.
 - I остання пiсня у виконаннi Антонiни Смарагдової, - говорив конферансьє, що означало закриття закладу. Частина вiдвiдувачiв пiднiмалися з мiсць i збиралися додому, та бiльшiсть продовжували насолоджуватись оксамитовим спiвом. Бувало й так, що надворi її вже чекав настирливий прихильник, а то й не один. Бiйка неминуча. Покази в мiлiцiї. Неприємна розмова з керiвництвом. Натяк на те, що одинока жiнка в двадцять шiсть - розпусниця. Тоня терпляче вислуховувала дорiкання, та нiчого подiяти не могла. Не хотiла вона зраджувати Михайловi, хоч вiн давно перебував в iншому свiтi.

  1948 рiк
 Одного разу, коли Тоня поверталася додому, її перестрiли хулiгани. Один розiрвав плаття, другий хапав за обличчя i вимагав поцiлунку. Тоня пручалась, кликала на допомогу, але чоловiки голосно смiялись i продовжували знущання. Та раптом з темноти виникла постать. Це був невисокого зросту офiцер. Хулiгани зникли, а вiн провiв Тоню до будинку i побажав бути обережнiшою. Вiдносини зав'язались легко i непомiтно. Неначе так мало бути.
  На Покрову поїхали до рiдних на село. Микола з Раєю радо  їх зустрiчали. Гнат вiв себе грубо. З пiдозрою поглядав на Максима. 
- Прошу  тебе, сестро, не квапся. Вибач, але менi вiн не подобається, - сказав тихенько, але його слова боляче врiзались Тонi у свiдомiсть.
  Того ж вечора Рая вiддала їй сережки зi смарагдами. Саме так просила вчинити мама. Та й дiйсно, чи потрiбнi смарагди Раї, коли вона iде доїти корiв? А на сценi прикраси завжди доречнi.
  Тiєї ночi Тонi снився дивний сон. Тоня була гiєною. Лише раз в життi вонa бачила цю тварину в кiнотеатрi. Перед художнiм фiльмом показували документальне кiно. Огиднiшої тварюки Тоня не зустрiчала. Тоня-гiєна харчувалася рештками дохлих тварин. Вона їла гниле м'ясо, яке смердiло. Шматки падалi не трималися кучi i розпадалися на меншi шматочки. Але раптом їй набридло таке життя. Вона знайшла мертвого вовка, зняла з нього шкiру i одягла на себе. Тоня стала вовком. Життя здавалося прекрасним.  От тiльки  вiд неї розповсюджувався запах падалi, незважаючи на те, що вона харчувалася свiжим. Тоня знiмала шкiру i милася по декiлька разiв на день. А потiм знову вдягалась у вовчу шкiру i розповсюджувала огидний запах. Нудило вiд самої себе. Снився великий ланцюг. Її тримали на ланцюгу. А потiм смерть... заслужена. За що? Що вона такого зробила?
  Тоня прокинулась. Знову страх. Градом лився пiт. Що мало статися? 
   Вранцi Максим зник. Тоня хвилювалась. Де вiн? Що з ним?
- Тоню, глянь, чи на мiсцi сережки? - запитав брат.
- Немає. I грошi зникли.
- У нас пропали заощадження. Збирали на будiвництво... - з  сумом повiдомила Рая.
  Колишнiх розвiдникiв не icнує. Досвiд не пiдвiв Гната. Максим працював на нiмцiв. Вiн полiцай, нiмецький прислужник, який дивом врятувався вiд розплати. На його рахунку розстрiл молодiжної органiзацiї, що допомогала партизанам знищувати ворогiв, i багато iнших безвинних смертей.
  На роботi чекала несподiванка. Тоню звiльнили. В ресторан приходили з обшуком. Саме "Зозуля" стала мiсцем зустрiчi бандитiв. Тоня вимушена була залишитися в Києвi на деякий час. Через допити з приводу тiсних вiдносин зi зрадником не можна було покидати мiсто. По закiнченнi слiдства збиралася повертатися в село. Переклiпає. Витримає людське презирство. Грiла думка - вона вагiтна. Пiд серцем носила сина - Михайла. А Богу на небi байдуже, вiд кого та дитина.