01. Смарагдове щастя

 Тоня вперше надовго покинула Цапiвку. Вона сумувала за рiдними. Але найгiршим було те, що їй не давалося навчання. З нею нiхто не хотiв спiлкуватися. Якось дивно виходило: вдома i на роботi Тоня швидко вирiшувала всi питання, допомогала слушною порадою. А тут... не те що її розум покинув,  якесь мiстичне невезiння увесь цей час перебувало з нею поряд. То крапки з тире плутала, то не чула, коли її прiзвище називали. А ще... почала Тоня чужi сни бачити. Та й не зразу розумiла, що тi сни не її.  Гнат допомiг Тонi поселитися в гуртожитку. В кiмнатi знаходилось десяток лiжок. Тонi дiсталося те, що найближче до дверей. Заснула миттю. Навiть не дочекалась дiвчат, щоб познайомитися. Сон був приємний i солодкий. А от вранцi почалися кошмари. Вона не вiдчувала нiг. Не ходила, а лiтала. Ноги вiдмовлялися ходити. Снилась рiдна Цапiвка. Зелена i красива. Мiж соснами i березами майорiли рiзнокольоровi квiти i oхайнi будинки. Аж раптом стало страшно. Згори каменем падав шулiка. Металевим дзьобом пробив ногу. Нога трiснула вище колiна. Шматок кiнцiвки вiдiрвався i упав вниз. Не було кровi, але було дуже страшно. Шулiка долi дзьобав ногу, вибираючи найсмачнiше. Рештки вiдлiтали в рiзнi боки. Рої мух кружляли у повiтрi, дзижчали, швидко поглинали рештки. Нарештi все зникло. Тоня опинилася вдома. Стояла перед дзеркалом. Довго чекала на вiдображення. Тоня була, а вiдображення не було. Прокинулась, бо злякалась. З дзеркала в кiмнатi виринув одноногий Микола. I сама Тоня вiдчувала себе одноногою. Не могла ступити - нога отерпла. 
Тоня дуже сумувала, що їй не судилося потрапити на фронт. Такi роззяви, як вона, тiльки шкоду можуть причинити нашому вiйську. Щоб подолати сум, почала тихенько спiвати. Бiльше не могла терпiти. Дуже скучила за пiснею. Ну то й що, що навколо люди!  Раптом почула оплески.
- Доброго дня! Пiдбираємо талановиту молодь у фронтову концертну бригади. Спробуєте? - до Тонi зверталась спiвачка, яку вона бачила на сценi. Один єдиний раз була на виставi з курсантами. Тi вiдчуття, якi дiвчина пережила в театрi, не забути. А голос солiстки, яка зараз розмовляла з Тонею, можна було порiвняти хiба що з пiснею соловейка.
- Так. Хочу, - вiдповiла з надiєю, бо дуже соромно було повертатися додому. Спiвати ж мрiяла понад усе.

                                         ***
 Познайомилась з Михайлом. Як гармонiйно звучало Тонiне  сопрано з баритоном Михайла! Пiсля вiйни вони мрiяли виступати на великiй сценi. Та поки що глядачами були пораненi в госпiталi i солдати на передовiй. Це особлива публiка. Це тi люди, якi будь-якої митi здатнi пожертвувати своїм життям заради перемоги. Не тiльки життя, а й пiсню вони сприймали iнакше. Бо пiсня i є маленьке життя.
 Знову мучили кошмари. Було лiто, але снилася зима. Вона стояла на високiй сценi i бачила нiмецького солдата. Це був снайпер у бiлому маскувальному костюмi. Вони познайомилися. У Юргена дома зосталася молода вагiтна дружина. Вiн не хоче воювати, але заради величi Нiмеччини ладний здiйснити будь-який подвиг. Задля Фюрера вiн готовий вiддати власне життя. Юрген цiлився їй в голову. Почула пострiл. Короткий звук. Ре малої октави. Не болiло. Пiднялася над сценою. Наблизилася до нiмця, взяла його за барки i трусила, трусила... Юрген думав, що вiтер хитає дерева. Бо дерева справдi хиталися. Хотiли скинути негiдника додолу.
- Що ти наробив? По тобi залишиться дитина. Для чого вбив ще не народжену? 
 Юрген задоволено посмiхався. Вiн незабаром отримає вiдпустку. Побачить свою родину. А про випущену кулю нiколи не згадає. Вона його не наздожене. Чому?
- Чому? Чому? Чому? - Тоня билася в пропасницi. Сьогоднi вона не зможе виступати. Михайло викликав лiкаря. Принiс їжу i чай. Бiльше року зустрiчались. Разом на сценi i поза нею. Як вiн спiватиме без коханої? Без свого смарагдового щастя? Чомусь її зеленi очi йому нагадували смарагди, а Тоню вважав своїм щасливим талiсманом. I справдi, то був його останнiй виступ, остання пiсня. Нiмецький снайпер влучив йому в голову. Смерть була миттєва.
 Ще тиждень хворiла Тоня. Цього разу вона зрозумiла значення сну. Спiвчуваючi погляди були недоречнi. Але людям цього не поясниш. Михайло залишив їй свою силу. Вона спiватиме за двох. Нехай пiсня веде до перемоги. Нехай настрiй у воякiв покращується. Нехай повернеться  удача обличчям до всiх, хто не може дозволити загарбникам топтати рiдну землю. I нарештi настане мир.