02. Райська яблунька

- Цапiвка наш останнiй шанс. Синочок, все у нас вийде. Я зрозумiла свої помилки. Я щаслива, що ти посмiхаєшся! - Клавдiя Георгiївна мiцно обняла Миколку. 
- Мамо, як же не смiятися? Ти бачила дiвчат? Одна не говорить, а пiсню за пiснею спiває. Друга кумеднi iсторiї вигадує. 
- Рада, що тобi сподобалось. Кирило, обережнiше, - звернулась вона до водiя.
- Вибачте, Клавдiє Георгiєвно, - вiдповiв Кирило. Розумiв i спiвчував. Боляче спостерiгати, як в'яне дитина. Таким веселим i кмiтливим рiс малюк. Де взялася клята хвороба? Марнi старання i сподiвання. Лiкарi безсилi i знахарка не допоможе.
  Перед Клавдiєю промайнуло все її життя. Дивно, але те, що вона ранiше вважала корисним i потрiбним, вiдтепер стало настiльки огидним, що Клавдiя i не знала, як позбавити пам'ять вiд отого бруду. Олена наказала: забудь.
  Вмiла подобатись чоловiкам. В шiстнадацять рокiв викрав її з батькiвського дому червоний командир. Ну, як викрав - домовились зустрiтися в березовому гаї. Взяла з собою найнеобхiднiшi речi. Отаке викрадення. За Микитою пiшла б на край свiту. Але батькам сказала, що не по своїй волi. Не простили б iнакше. 
  Заради Микити ладна була на все. Навiть коханкою бiлогвардiйського офiцера стала. Цiнну iнформацiю для Микити добувала. Отримав пiдвищення по службi. Так i пiшло. За проханням чоловiка Клавдiя стрибне в гречку до кого треба. Завдяки дружинi пiднявся Микита Терентiйович майже до вершини влади в областi. Ще трiшки i стане першим секретарем обкому партiї. А  чи стане? Вiдтепер не буде Клавдiя сходинкою його кар'єрної драбини. Не буде своє тiло пiд чергового москвича пiдставляти. Така огида охопила її. Огида до колишнiх. Серед них були не тiльки потрiбнi люди. Було в неї i за власним бажанням. При згадцi про розбещене минуле у Клавдiї почалася icтерика. Сльози били фонтаном. Здавалося, що її  схлипування сильнiше вiд автомобiльного гарчання. Так неприємно воно рiзало вуха, що Кирило зупинив автомобiль, вийшов прогулятися - начебто, по нуждi.
- Мамо! Мамо! Заспокойтеся! Що з вами?
- Синочку, не можу! Що ж я накоїла, - лише зараз вона усвiдомила наслiдки - тяжку хворобу сина. А досi здавалося, що все робить правильно. Ризик пiдсилював насолоду вiд життя. Яка ото дурня...
  - Гостi, гостi, гостi, - Микита наспiвував пiсню пiд вигадану мелодiю. Клаво, ти не проти, якщо у нас представник ВКПБ зупиниться. Їде до  мiста iз дорученням вiд самого товариша Сталiна. Ти знаєш, як треба шановного гостя прийняти. Не менi тебе вчити, - чоловiк поцiлував дружину в щiчку, але не вiдчув звичайної нiжностi у вiдповiдь. Не засмучувався, бо привблива секретарка Фрося напевне зустрiне столичного гостя краще. А Клава нехай за Миколкою дивиться. В'яне синочок, боляче спостерiгати. Намагається дружина врятувати дитину, та поки що все марно: б'ється як риба об лiд.
  Розмову з секретаркою доручив Кирилу. Водiй краще вiд нього поясне, що i як. Потрiбно дотримуватися дистанцiї, щоб Фрося лишнього не навигадувала. Пообiцяв їй кiмнату в комуналцi. Все буде так, як завжди. Незабаром Микита отримає крiсло першого секретаря обласного комiтету комунiстичної партiї. А Миколка... Що поробиш, не вiн перший, не вiн останнiй.
 Та вiдбувалося неймовiрне. Пiсля поїздок до Цапiвки Миколка не тiльки почав голосно розмовляти i смiятися, вiн мiг стояти без сторонньої допомоги i намагався робити першi кроки. Клавдiя, щоправда, дуже змiнилася. Стала мовчазною, турботливою. Ранiше вона ледве стримувала себе по вiдношеннi до старої матерi, яка страждала вiд втрати пам'ятi i не розумiла, що робить. Вiдтепер Клавдiя була не лише зразковою матiр'ю, але i дбайливою дочкою. Про Микиту забувала. То й на краще. Не вабила його дружина-монахиня.