Глава 11. Світ загубленого часу

Марина опинилася у світі, де відчуття часу було спотвореним. Все навколо рухалося так, ніби в різних ритмах. Люди на вулицях з’являлися й зникали за кілька секунд, будинки на очах старіли й руйнувалися, а дерева за одну мить розквітали й засихали.

Вона відчула, що її власне тіло теж піддається впливу цього місця: спочатку вона відчула, як з'явилася слабкість, а потім — ніби роки почали проходити швидше.

— Я не можу залишатися тут довго, — сказала Марина сама собі.

Сережка знову почала нагріватися, і вона зрозуміла, що портал повинен бути десь поблизу. Але в цьому світі все змінювалося занадто швидко. Щоб знайти портал, вона мусила діяти миттєво.

В одному з будинків, що ще не розвалився, вона знайшла старого чоловіка. Він сидів у кутку і тримав у руках дивний пристрій, схожий на годинник.

— Чужинка… Ти принесла ключ? — запитав він слабким голосом.

— Ви знаєте про сережку? — здивувалася Марина.

— Це єдиний вихід із цього місця. Але поспішай… тут час краде життя.

Чоловік показав їй карту, на якій був позначений наступний портал. Але щойно він простягнув її, його тіло почало швидко старіти й осипатися пилом.

— Ні! — крикнула Марина, але було вже пізно.

Вона схопила карту і побігла до вказаного місця. Її зір почав тьмяніти, а ноги ставали важчими. Вона відчувала, як час витікає з її тіла.

Діставшись до порталу, вона активувала сережку. В останню мить, коли її руки вже втратили сили, вона ступила в портал і впала на інший бік.