Розділ 32: Облога вежі і Перший штурм

Не встиг старий Архітектор заплющити очі, як уся колосальна Світлова Вежа здригнулася так сильно і різко, що Дмитро ледь встояв на ногах, інстинктивно вхопившись за спинку Трону.

Ідеально гладка, прозора скляна підлога оглядового залу під їхніми ногами миттєво вкрилася густою, небезпечною павутиною глибоких білих тріщин. Далеко знизу, з темної, бездонної шахти швидкісного ліфта, яким вони щойно піднялися, долинав моторошний, наростаючий металевий гуркіт і скрегіт, ніби там на повну потужність працювала гігантська промислова м'ясорубка, перемелюючи кабіну.

— Вони вже в ліфті! Вони прорвалися всередину! — несамовито крикнула Лана. Вона безстрашно підбігла до самого краю відкритої шахти і зазирнула в непроглядну чорну безодню. І тут же з криком відсахнулася назад, падаючи на спину. Рівно в ту секунду, коли вона відхилилася, з темряви шахти вертикально вгору, з неймовірною швидкістю просвистів величезний, гострий кістяний шип розміром з її власний гарпун. Він з оглушливим хрускотом глибоко увійшов прямо в білосніжну стелю над її головою і залишився там мерзко, дрібно вібрувати, розбризкуючи навколо себе кислотний зелений слиз.

— Вони піднімаються сюди зовсім не ліфтом, — ледве чутно, не розплющуючи очей, прошепотів умираючий Архітектор у своєму кріслі. Його голос став зовсім тихим, як шурхіт сухого листя. Його грудна клітка ледве помітно підіймалася. Він фізично вмирав, і прямо пропорційно разом із згасанням його мозку стрімко вмирав і падав абсолютний силовий захист Вежі. — Цим монстрам не потрібні механізми. Вони просто тисячами лізуть вгору прямо по гладких стінах шахти, пробиваючи їх кігтями.

Дмитро миттєво кинувся до головної сенсорної панелі управління, вмонтованої в підлокітник Трону. — Екстрено заблокувати шахту! Герметизація залу! — на всю силу легень крикнув він, відчайдушно намагаючись ввести команди на консолі своєю здоровою рукою. Але розумна система Вежі відповіла йому лише тривожним, рівним червоним миготінням і сухим електронним текстом на екрані: <КРИТИЧНА ПОМИЛКА ДОСТУПУ. ГОЛОВНИЙ АДМІНІСТРАТОР ФІЗИЧНО НЕДОСТУПНИЙ. ЗАВЕРШЕННЯ ПРОЦЕСІВ>.

— Прокляття, я ніяк не можу перехопити управління! — у відчаї Дмитро з розмаху вдарив кривавим кулаком по мертвому пульту, розбиваючи пластик. — Мій Ключ дає мені тільки потенційні права, але базова система безпеки Вежі все ще апаратно слухає тільки його біометрію! — він вказав на бездиханне тіло старого Архітектора.

Не встиг він це сказати, як із темряви шахти на освітлену підлогу залу з диким, багатотональним ревом вистрибнула перша потвора Аномалії. Це була абсолютна, досконала Химера хаосу. Вона мала ідеальне, гуманоїдне тіло дзеркального солдата з Архіву, але замість металевих рук із її плечей росли масивні, пульсуючі кров'ю червоні коралові леза-коси, а замість голови на шиї мерзко пульсувала гігантська, фосфоресціююча грибниця, що виділяла спори. Монстр страхітливо зашипів усіма своїми порами, миттєво вирахував найслабшу ланку і блискавичним стрибком кинувся прямо на беззбройну Еліс.

Але Еліс Рід, агент спецназу, яка пройшла пекло, не звикла здаватися навіть без набоїв. У неї давно не було патронів в автоматі, але вона миттєво зреагувала, схопила обома руками важкий, монолітний металевий штатив від якогось розбитого медичного приладу біля Трону і з максимального розмаху, як бейсбольною битою, вдарила потвору прямо в її гладкі дзеркальні груди на підльоті.

Надміцне броньоване скло Химери лунко тріснуло, посипалися іскри, але інерція маси монстра була занадто великою — потвора не впала. Вона лише на секунду загальмувала і відразу злісно змахнула своїм правим кораловим лезом, зі свистом розрізаючи повітря рівно за міліметр від зблідлого обличчя Еліс, зрізавши пасмо її рудого волосся. Наступний удар мав знести їй голову.

— Соня! Негайно давай Щит! — несамовито закричав Дмитро, кидаючись напереріз.

Маленька дівчинка не забарилася. Вона з криком виставила прямо перед собою свій сяючий синій уламок Кристала Архітектора і сконцентрувала всю свою волю. Потужне, напівсферичне синє силове поле з гучним гудінням миттєво розгорнулося перед ними. Воно вдарило Химеру, як бетонна стіна на швидкості, жорстко відштовхнуло масивного монстра і з силою скинуло його назад у бездонну шахту. Але радіти було ніколи. Слідом за першим монстром із шахти через край платформи вже масово, безперервним потоком лізли інші. Десятки, сотні потвор різної форми і розміру. Вони швидко, чіпко дерлися по гладких скляних стінах залу і по стелі, оточуючи їх, як гігантські агресивні таргани.

— Ми ні за що не втримаємо їх усіх біля шахти! Їх занадто багато! — інстинктивно, на все горло крикнув Дмитро. Він на секунду обернувся, шукаючи поглядом надійну фігуру Ролана, щоб почути його наказ... і серце зрадливо стиснулося. Ролана з ними більше не було. Старий капітан назавжди залишився там, у тумані дзеркал. Вони були абсолютно самі.

Замість капітана командування обороною миттєво, інстинктивно взяла на себе досвідчена мисливиця Лана. — Негайно відступаємо і утворюємо глухе коло оборони прямо біля Трону! Спина до спини! — дзвінким, владним голосом скомандувала вона, протикаючи гарпуном найближчого павука-мутанта. — Ми всіма силами захищаємо тіло цього старого! Поки в його грудях є хоча б один удар серця, зовнішні стіни Вежі ще хоч якось тримаються і не пускають сюди головну Аватару!

Вони швидко, злагоджено відступили до самого центру гігантського прозорого залу, вставши щільним кільцем навколо крісла з умираючим Архітектором. Дмитро, Еліс із металевим штативом, Соня із синім щитом і Лана з кістяним списом. Четверо втомлених, виснажених людей проти нескінченного легіону хаосу.

Химери суцільним водоспадом висипалися з шахти ліфта, заповнюючи зал. Вони методично, кільцем звужували оточення, клацаючи жвалами і лезами. Дмитро рішуче зробив крок уперед і підняв угору свою праву руку. Золотий Ключ у його долоні яскраво, нестерпно спалахнув, засліплюючи монстрів. — Назад у безодню, помилки коду! — зриваючи голос, закричав він.