Розділ 28: ПАНОПТИКУМ

Дзеркальна Зала Головного Архіву Прадавніх абсолютно не мала ні фізичного початку, ні кінця.

Коли приголомшена Еліс, важко дихаючи, обережно підвела очі вгору, шукаючи склепіння, вона побачила не кам'яну чи металеву стелю. Вона побачила над собою колосальну, нескінченну геометричну безодню, в якій, як у калейдоскопі, мільярди разів відображалася дзеркальна підлога під їхніми ногами. Коли ж вона в легкому запамороченні опустила погляд прямо собі під ноги — вона з жахом побачила там глибоке, затягнуте сірими хмарами чуже небо. Це був абсолютний, ідеальний тесеракт. Гігантський куб поза межами звичного простору, всі шість нескінченних стін якого складалися з мільярдів ідеально підігнаних дзеркальних граней різного розміру.

І найстрашніше полягало в тому, що кожна окрема грань цього нескінченного паноптикуму показувала зовсім не їхнє поточне, статичне фізичне відображення. Ці дзеркала показували живі, пульсуючі варіанти їхніх доль. Квантові ймовірності.

В одному, тьмяному дзеркалі зліва Еліс раптом чітко побачила саму себе, але мертвою, з розірваним горлом, у калюжі власної крові на брудній підлозі реакторної кімнати субмарини в Саду. У сусідньому, яскравому дзеркалі вона побачила зовсім інше життя — там вона, спокійна, цивільно одягнена і з розпущеним волоссям, затишно сиділа на м'якому дивані у своїй старій квартирі в Торонто, пила гарячий чай із жасміном і гладила кота, так ніколи в житті не погодившись на цю самовбивчу урядову експедицію. А в третьому, розбитому дзеркалі прямо під ногами вона з огидою побачила себе в ролі безликого, покірного монстра Блідого Флоту зі срібною, дзеркальною шкірою замість обличчя.

— Не смійте дивитися по сторонах! Закрийте очі на відображення! — несамовито, перекрикуючи гул енергії, крикнув Дмитро. Він сам боровся з нудотою від дезорієнтації. — Дивіться тільки прямо перед собою! Дивіться тільки на Центр!

У самому геометричному центрі цієї божевільної зали, прямо біля чорного Постаменту, на якому беззахисно спочивала Друга Частина Ключа (Сфера), нерухомо і велично височів Леон Гратт.

Але він більше навіть віддалено не нагадував колишнього вченого-біолога чи ту потвору з кабелів, з якою вони билися нагорі. Засвоївши код Архіву, він еволюціонував. Він став справжнім цифровим Аватаром. Його нове тіло складалося з тисяч гострих, левітуючих уламків чорного обсидіанового скла, які не торкалися один одного, але були жорстко скріплені між собою товстими, безперервними розрядами синьої статичної електрики. Він був заввишки щонайменше чотири метри. Його нові руки були довгими, багатосуглобовими промисловими маніпуляторами, що закінчувалися не пальцями, а моторошними, пульсуючими плазмовими лезами. Його обличчя взагалі не було — замість нього під капюшоном з дротів висів плоский, чорний голографічний екран, на якому шаленим водоспадом безперервно, згори донизу біг криваво-червоний машинний код.

«Ви всі катастрофічно запізнилися,» — голос Гратта більше не лунав із динаміків. Він потужно, багатоканально звучав абсолютно звідусіль, оглушливо відбиваючись від мільярдів дзеркал, проникаючи прямо в їхні мізки. «Ви так старанно зняли зовнішній захист Піраміди. Ви так зворушливо, зі сльозами ввели цей жалюгідний емоційний пароль старого дурня Волкова. Ви, як слухняні лабораторні миші, зробили за мене абсолютно всю брудну і важку роботу в цьому лабіринті. А тепер я просто візьму цей приз і стану тут єдиним Богом.»

Він плавно, невідворотно простягнув свою гігантську, потріскуючу від струму праву руку-маніпулятор прямо до Сфери, що манила своїм м'яким, теплим білим світлом на чорному постаменті.

Старий Ролан, який стояв найближче до центру і ледве тримався на ногах, не роздумуючи ні секунди, різко підняв свій важкий пістолет 45-го калібру. Він прицілився прямо в чорні груди Аватара і вистрілив. Останній патрон. Важка свинцева куля з гуркотом вилетіла зі ствола, ідеально влучила прямо в праве плече Гратта... і просто, без жодної шкоди, розсипалася на хмару нешкідливих, зелених цифрових пікселів, зіткнувшись із силовим полем вірусу.

Гратт навіть не здригнувся від удару. Він повільно повернув свій екран-обличчя до капітана і зневажливо, недбало відмахнувся своєю величезною лівою рукою, навіть не торкаючись людини. Потужна, стиснена кінетична ударна хвиля твердого повітря вдарила Ролана в груди, як таран. Капітана з силою ганчір'яної ляльки жорстоко відкинуло на десять метрів назад, прямо до найближчої дзеркальної стіни. Ролан з глухим, страшним хрускотом кісток вдарився спиною об поверхню дзеркала. Гігантське дзеркало не розбилося на уламки — воно раптом пішло глибокими, концентричними рідкими тріщинами, як вода від кинутого каменя, і миттєво почало агресивно, з чавканням затягувати тіло старого капітана прямо всередину себе, в інший вимір, як голодні хиткі піски.

— Ролане! Ні!!! — несамовито, тонко закричала Соня, в жаху кидаючись до стіни, щоб схопити його за руку, що потопала в склі. — Усім стояти на місцях і не рухатися! — оглушливо заревів Гратт, посилюючи гравітацію в залі так, що всі попадали на коліна. — Я прямо зараз повністю переписую базовий код цього сектора під свої потреби. Ви всі зараз будете стерті і станете просто будівельним матеріалом для мого нового світу!

Його іскрящі, гострі металеві пальці були вже рівно за один міліметр від поверхні білої Сфери Ключа. Здавалося, це був абсолютний, беззаперечний кінець усього.

І рівно в цю саму, останню, фатальну мілісекунду ідеальна дзеркальна стеля високо над ними просто вибухнула назовні.

З широкої вентиляційної шахти, з оглушливим брязкотом розбиваючи на друзки сотні дзеркальних панелей і обрушуючи вниз дощ із битого скла, метеоритами впали дві масивні фігури. Вони впали з величезної висоти не на підлогу. Вони ідеально, прицільно впали прямо на широку, зібрану з уламків скла спину кібер-демона Гратта, притискаючи його до постаменту.

Це був невимовний, гротескний, страшний хаос із гниючої біологічної плоті, мертвого іржавого металу, рідкого хрому і живих кривавих коралів.