РОЗДІЛ 23: Архітектор (Паралельна лінія. Флешбек)

Місце: Четвертий Рівень Аномалії. Центральний будівельний майданчик «Сектор Нуль». Час: 1-й рік після Великого Розколу експедиції на Лід і Сад (29 років тому).

Цей цифровий Світ тоді ще навіть не мав власних текстур матеріалів, гравітації чи клімату. Навколо все ще виглядало як нескінченна, абсолютна чорна безодня чистого комп'ютерного вакууму, яка була геометрично рівно розкреслена яскравими, тонкими білими лініями базової навігаційної сітки. Це був голий, первісний каркас нової математичної реальності, що тільки-но зароджувалася на серверах Прадавніх. Тут поки що фізично не існувало понять "верху" чи "низу", "холоду" чи "тепла" — тут були присутні лише сухі, безпристрасні координати осей X, Y та Z.

Капітан Валерій Волков впевнено і твердо стояв прямо на тонкому промені концентрованого світла, що тимчасово слугував йому мостом через безодню. Він уже давно не носив свою звичну, затерту морську форму капітана станції «Зеніт». На його новому, вдосконаленому тілі був одягнений суцільний, облягаючий костюм, зітканий із розумного, рідкого хрому. Це був найперший, базовий прототип тієї ідеальної броні, яку десятиліттями пізніше носитимуть усі безликі солдати його Блідого Дзеркального Флоту. Обличчя Волкова ще частково залишалося людським, зберігаючи звичні риси, але його очі вже незворотно змінилися — вони стали повністю срібними, як два дзеркала, позбавленими зіниць і райдужок. Тепер він бачив цей навколишній світ зовсім не як красиву картинку, намальовану фотонами. Він бачив його безпосередньо як безперервний, колосальний потік сирого бінарного коду.

Прямо перед ним, у самому центрі тривимірної координатної сітки, велично і нерухомо висіла колосальна, недобудована конструкція. Перевернута чорна піраміда. Її гостра вершина (яка знаходилася внизу) ледь торкалася умовної «підлоги» цього рівня — крихкої програмної межі між впорядкованим світом Архіву і первісним квантовим хаосом, що нескінченно вирував ще глибше. Її масивна, плоска основа (яка була спрямована вгору) повністю губилася в хмарах густого білого цифрового шуму.

— Доповісти поточний статус стабілізації ядра, — сухо, без інтонації скомандував Волков. Його голос більше не вібрував у повітрі, створюючи звукові хвилі, оскільки самого повітря тут ще не прописали. Він передавав свої накази телепатично, напряму, як пакети даних, у свідомість своїх підлеглих.

Поруч із ним, прямо в порожнечі, невтомно працювали кращі оцифровані інженери зі зниклої станції «Зеніт». Вони вже остаточно втратили свої незграбні, крихкі біологічні тіла після проходження через камери Дзеркального Залу. Тепер це були просто пульсуючі, раціональні згустки концентрованого синього світла, які з неймовірною швидкістю маніпулювали гігантськими голографічними блоками даних, зводячи стіни Піраміди. — Рівень ентропії системи критично зростає, Командоре, — миттєво відповів один із цих світлових інженерів. — Базовий матеріал віртуального бетону вкрай нестабільний на квантовому рівні. Якщо ми протягом найближчої години апаратно не зафіксуємо форму всієї Піраміди, Головний Архів просто не витримає напруги і розпадеться назад на білий шум. Нам терміново потрібен потужний Якір Реальності для фіксації.

— Якір уже тут, — спокійно відповів Волков, не зводячи срібних очей з Піраміди.

Він владно підняв руку в хромованій рукавиці. Позаду нього, плавно левітуючи в згенерованому магнітному полі, виплив масивний контейнер. Це був товстостінний свинцевий ящик, густо, як павутиною, обплетений товстими, пульсуючими кабелями фреонового охолодження. Температура навколо ящика була близькою до абсолютного нуля. І всередині цього наглухо завареного свинцевого ящика щось безперервно, потужно билося. ТУ-ДУМ. ТУ-ДУМ. Цей неймовірно низький, вібруючий звук серцебиття легко проходив крізь товсту свинцеву ізоляцію, вільно поширювався крізь абсолютний вакуум рівня і бив прямо по центрах сприйняття в розумі.

Це була Друга, найголовніша Частина Ключа Архітектора. Справжнє Серце Навігатора Прадавніх. Якщо перша, знайдена частина (той самий невеликий чорний кристал, який через 30 років буде вростати в руку Дмитра) виконувала лише функцію "прав адміністративного доступу" та дрібного редагування, то ця гігантська частина, захована в ящику, була самим "центральним процесором". Вона мала колосальну, майже божественну обчислювальну потужність. Вона могла не просто стирати, вона могла з нуля створювати стабільну матерію, прописувати закони фізики і генерувати цілі світи.

— Відкрити головний шлюз Піраміди, — скомандував Волков.

На ідеально гладкій бічній грані чорної споруди безшумно розійшлися масивні трикутні плити. З відкритого отвору миттєво війнуло таким абсолютним, екзистенційним холодом порожнечі, що навіть віртуальна світлова сітка координат під ногами Волкова відразу вкрилася товстим шаром цифрового інею. Командор плавним жестом руки підштовхнув левітуючий свинцевий контейнер прямо всередину темного зіккурату.

— Ми збираємося назавжди замкнути Його там усередині? — з ноткою логічного сумніву в голосі-коді запитав головний інженер. — Але ж, Командоре... якщо ми зараз наглухо ізолюємо процесор тут, ми фізично не зможемо використати його колосальну енергію для нашої війни з Оленою. Її біологічний Сад Кісток росте неконтрольованими темпами. Вона вже активно поглинає і перетравлює верхні геологічні рівні кори. Нам критично необхідна ця сила створення для побудови нашого Блідого Флоту.

Волков повільно повернувся до свого підлеглого. Його срібні, мертві очі раптом яскраво, небезпечно спалахнули холодним вогнем фанатика. — Ми категорично не можемо використовувати це Серце як зброю, лейтенанте. Ви не розумієте суті. Ця річ... вона не просто тупо і бездумно виконує задані оператором команди. Вона глибоко аналізує та інтерпретує їх на власний розсуд, спираючись на невідому нам мораль Прадавніх. Волков вказав пальцем угору, туди, де над ними вирував Сад. — Олена хоче за допомогою вірусу перетворити весь наш світ на єдині, неконтрольовані, м'ясоїдні біологічні джунглі, де всі поїдають усіх. Я ж прагну перетворити цей хаотичний Всесвіт на ідеальну, мовчазну, стерильну цифрову Бібліотеку, де немає болю і немає смерті. Але цей Кристальний Процесор Прадавніх... він може проаналізувати наші дії і просто стерти нас усіх до бісової матері, якщо раптом своїми алгоритмами вирішить, що і ми, і Олена — це лише критична вірусна помилка еволюції, яка підлягає безумовному видаленню.