Середа

Для нього, як і будь якого іншого офісного жителя, немає різниці між робочими днями, так би мовити, суцільний робочий період. Білий папір заповнюється друкованим текстом, підписи та печатки. Постійний шум друкування та рух білих листів один за одним. Немов працює пневматичний молот, стук клавіш полонив весь просторий офіс. У вазонних джунглях ховаються невтомні носії пластикових табличок. Розчинну каву, чашками випльовує автомат на кухні. Молодий посильний безрезультатно намагається знайти збіг між бейджиком і написом на жовтому пакунку.

- Марк Андрійович Дуженко? - підійшовши до одного з багатьох адептів білої сорочки та різнокольорового галстука.

- Так, я Дуженко. - твердим спокійним голосом відповів чоловік віком близько тридцяти, середнього зросту та спортивної статури.

- Вам посилка. Ледь вас знайшов. - радісно сказав посильний.

- Дякую. - Марк розписався в накладній.

На пакунку наклейка з його даними та вчорашнє число. Марк уважно поглянув на дату відправлення, щось в ній не так.

Поглянув на календар, що стоїть на вузькому столі, біля екрана. Знов повертається до наліпки на пакунку.

- Що за дурниці. - нарешті вимовив він.

На коробці стояло число “ Четвер 12-те”, але дванадцятого була середа.

- Ну як завжди! - усміхнено мовив він.

Кур'єр синьою плямою серед натовпу в білих сорочках повільно рухається до виходу. Марк вдивляється в пакунок обгорнутий жовтим папером, здогадуючись що всередині.

Спроба розкрити пакунок руками закінчилася фіаско, міцна обгортка не піддалася, в хід пішли ножиці.

З під жовтого паперу визирнули білі сторінки книги, нарешті він повністю відкрив посилку та прочитав назву книги “ Французька кухня. Готуємо разом”.

На його обличчі розлилася приємна посмішка.

- Хтось залишився без Касуле! - прочитавши першу випадкову назву страви промовив до себе він.

Апетитні картинки захопили погляд, йому закортіло щось приготувати та порадувати свою квіточку. Осінній день швидко обернувся в сірий мряклий вечір. Жовті дерева немов вогники свічок мерехтять за вікном. Неквапливо бігає між будинками холоднавий вітер. Робота закінчується на годину раніше чим у дружини.

Обравши найапетитнішу картинку, Марк скупив потрібні компоненти.

Приємно шкварчить антрекот, на вікні зібралась біла димка. Далі шалот та п'янкий аромат білого вина. Затишна квартира наповнилася спокусливим ароматом.

Клацнув дверний замок і до квартиру увійшла маленька тендітна дівчина на взір років двадцяти п’яти. Русе довге волосся, приємне обличчя та блакитні очі.

- Любий, я вдома! Скучила за тобою! - радісно сказала вона знімаючи пальто та довгий рудий шарф.

- Я теж кохана! Ти вчасно, вечеря готова, роздягайся та мий руки.

Дівчина скинула пальто та черевики, сховала маленькі ніжки в теплі домашні капці. Марк тим часом наповнював тарілки рум’яним м’ясом.

- Як ти, Розочка моя?

- Добре! Скучила за тобою! - ставши на шпиньки Роза поцілувала його в щічку.

- А голодна?

- Дуже.

- Тоді за стіл.

Роза змінила джинси та чорний светр на рожевий халат. Волосся зав’язала тісною гумкою наповнила груди приємним аромат та аж засвітилася від всеосяжного задоволення.

Подружжя зайняло звичні місця по різні боки від столу.

- Дуже смачно, любий! І гарно виглядає.

- Дякую, я старався. Це антрекот.

- Що надихнуло тебе на антрекот? Сьогодні ж наче не свято. - насторожено посміхаючись спитала Роза.

- Ні, не свято. Сьогодні мені випадково прийшов пакунок з французькою кулінарною книгою, он вона лежить. - Марк показав очима на підвіконня.

- Тобі принесли випадково не ту книгу?

- Ні, я не замовляв книги з часів університету. На пошті все переплутали, дату, людину і місце.

- Мабуть, щось в них зламалося. Але я цьому рада, бо це дуже смачно. А ще щось зготуєш?

- По натхненню, кохана. Але все можливо. - Марк тепло посміхнувся.

Роза протягнулась і узяла Марка за руку.

- Уявляєш, коханий, вже п’ять років пройшло з того часу як ми розписалися. Я рада, що ти в мене є.

- І я радий що ти моя дружина. Кохаю тебе.

- І я тебе кохаю.

Закінчивши з антрекотом вони перемістилися в кімнату на диван. Загорнувся в теплу ковдру пили чай з печивом згадуючи роки що промайнули. Першу зустріч, поцілунок та думки що в перші хвилини знайомства викликали один в одного.

Туманний ранок за вікном, будильник металевим дзвінком розбудив квартиру. Загорнувшись у м’які пухнасті халати, сонні постаті почуркали на кухню. Рухи доведені до механізму, гортанно булькоче чайник, пищить мультиварка. Шипінням заварюється квітковий чай, легкий сніданок з вівсянки та яєць. У вікно ліниво постукує дощ, по спині біжить мерзлякуватість. Холодна вода щипає за пальці, сірість заповнює кімнату затираючи лінії, осінні речі обтяжують плечі. Вулиця зустріла дощовою димкою, що мов річковий потік тягнеться за вітром.

Теплість губ коханої люди й дві постаті розчинилися у натовпі. Марк ступаючи мокро-чорним асфальтом переповнений теплими спогадами вчорашнього вечора.