Розділ 24

Небо за вікнами поволі світлішало. Тьмяна синява поступалась блідому сріблу ранку. Повітря в їхньому будиночку було напоєне кавою, теплом і відлунням ночі, яка залишилась у їхніх голосах, поглядах і легких, втомлених усмішках. На столі керамічні горнята, крихти пирога, коробка з горішками, трохи сиру, і… мішок кавових зерен, обмотаний рунічною стрічкою, на якій красувався витончений напис:

"Стратегічний запас. Не видавати без екстреного випадку"

— Це точно не та кава, яку можна знайти в місті. — промовив Торен, вдивляючись у зерна, ніби вони могли йому відповісти.

— Це кава з Північного корпусу. — сказала Мейра, гордо. — Спеціальна. Витримана. Обсмажена вручну. І, між іншим, легально вивезена. Майже.

— Майже? — перепитала Ліані, потягуючись із чашкою в руках.

— Якби я сказала “повністю легально”, це було би не так цікаво, і не зовсім правда.

Ельвар підсунув мішок ближче, втупився в нього.

— Ми пережили шпигунську диверсію, полювання на невидимку і ректорську промову. Я вважаю, заслужили право не питати, звідки кава.

У двері постукали, але так неквапно й спокійно, що ніхто навіть не здивувався.

— Якщо це ще одна нічна інтрига, я викинусь через вікно. — буркнув Торен.

Але двері відчинились і на порозі стояв Трикутник. Зовсім не в мантії, а в зручному одязі, тримав у руках коробку.

— Прийшов з данинами. — мовив спокійно. — Після таких ночей годиться щось до кави.

— Що там? — спитав Галіас, беручи коробку.

— Солодощі з Третьої вулиці. Ті, що із сухими фруктами і спеціями. Їх ще називають "теплом для тих, хто не спав".

— Хтось таки оцінив наш героїзм. — всміхнулась Мейра, заплющуючи очі над паруючим горнятком.

Трикутник сів на вільний стілець. Кивнув на каву.

— Знаєш, — звернувся до неї, — мені весь час здавалось, що ти просто хочеш бути в курсі всього. А ти значить стратег.

— Одне іншому не заважає. — відповіла вона, не відкриваючи очей.

Рік сидів на підвіконні, напівлежачи, з якоюсь старою книгою в руках. Хто зна, коли і звідки він її дістав.

— От сидиш і думаєш. Коли це все сталося? Ще вчора були просто малі студенти. А сьогодні вже… кава з ректором, допити, шпигуни.

— Ми й зараз просто студенти. — відгукнувся Ельвар.

— Просто ті, що вже побачили яке воно життя насправді. — додала Ліані.

Тиша зависла. Але то була добра тиша. Тиша після бурі. Коли всі живі і разом. Галіас вдивлявся у світло, що ледь пробивалось крізь штори.

— Хочете вірте, хочете ні… Але я думаю, це ще тільки початок.

Трикутник вкинув у чашку шматочок кори спецій.

— З такими як ви, я й не сумніваюсь в тому.

— Ну от. — проказав Торен, витягнувшись на стільці. — Залишилось тільки врятувати світ. Ну, після кави. І сну. Можливо.

— Сну? — Ельвар скептично глянув на нього. — Ми вже за межами сну. Ми перетнули кордон у володіння химерної напівреальності.

— Це називається ранок. — буркнув Рік, згорнувшись на підвіконні. — Така собі штука, коли не встигаєш заснути, а вже знову існуєш.

— До речі, — підняла голову Мейра, — сьогодні ж вихідний.

— І ти згадала це лише тепер?! — вигукнув Торен із болем у голосі.

— Хотіла переконатись, що ми ще живі. — невинно посміхнулась Мейра. — А тоді вже можна щось планувати. Наприклад втекти звідси.

— Ти маєш на увазі, як звичайні люди? Без тіней, магії і рун? — з притиском спитала Ліані.

— Саме так. — кивнула Мейра. — Просто день, без інтриг. Може пікнік? Можна взяти з собою знайомих. Тих, з ким ви грали в стратегії наприклад.

— Лес і Аста, а звідки ти про це знаєш? — уточнив Галіас.

— Ага. Там іще є кілька нормальних людей із тієї компанії, не вся ж академія складається з благородних ідіотів. — додала Мейра з усмішкою. — А звідки знаю… ну я ж казала що буду за вами спостерігати.

Рік на підвіконні тільки заусміхався іще більше.

— Я доречі знаю одне місце, про яке читав в бібліотеці. — сказав Галіас, обережно ставлячи чашку. — Стара вежа спостереження. За межею артефакторного лісу. Там безпечно, тихо, і видно весь горизонт.

— Та де це… — почав було Торен, але Рік вже встав і потягнувся.

— Стара вежа? Це там, де ще під мохом мій підпис лишився? — запитав Рік з невинною усмішкою. — Ви серйозно думаєте, я вас туди самих пущу?

— Ти тільки-но збирався йти спати. — підозріло звузив очі Ельвар.

— Я змінив пріоритети. — відповів Рік урочисто. — Там є гарна платформа, ідеальна для спостереження за небом. І не менш ідеальна для того, щоб поставити казан і зробити справжню каву на вогні.

— Не кажи, що у тебе ще й казан є. — пробурмотіла Ліані.

— У нього все є. — зітхнула Мейра. — І він усе це з собою тягає. Навіть коли йде просто погуляти.

— Така вже в мене доля. — сказав Рік, дістаючи з кишені рунічну мітку і підкидаючи її в повітря. — Добре. Ви готуєтесь, кличете друзів. Я йду займати точку і готувати платформу. І якщо з вас ніхто не принесе пирога, прокляну всіх до п’ятого факультетського рівня.

— А якщо принесем? — спитав Торен.

— Тоді прокляну з любов’ю. — підморгнув Рік.

— А до пирога, якщо знайду в коморі, додам ще й щось покріпше. — втрутився Трикутник, лагідно, але із лукавим блиском в очах. — За пильність. І за витримку. Хоч комусь з вас пора спробувати не лише арканічне бродіння.

Рік завмер і перевів погляд на майстра.

— Це було… запрошення?

— Це був стимул. — відповів Трикутник. — Для тебе в першу чергу.

— Ну все. — Рік встав, потягнувся і ляснув себе по коліну. — Речі збирайте самі. Я вже йду займати місце.

І зник, як завжди, ось тілько що був і вже нема.

— Може, нам все ж вибрати локацію, якої він не знає? — з надією озвався Торен.

— В нашій реальності таких немає. — сказала Мейра. — Але, здається, він вперше не привніс хаос, а підтримав атмосферу.

— Не поспішай з висновками. — буркнув Галіас, уже одягаючи плащ. — У Ріка талант, навіть в ідеально спокійному світі розтрощити тишу тільки одним словом.