Розділ 23

Наступні кілька днів перетворились на підводну течію. Зовні все виглядало спокійно, буденно, пари, перерви, їдальня, посиденьки, вечірні читання. Але під поверхнею кожен із гурту діяв. Кожен у своїй ролі. Галіас провів майже дві ночі в артефакторній, офіційно для доопрацювання нестабільного вузла. Неофіційно же вмонтував складну схему рунічного зчитувача в саме серце прототипу. Артефакт насправді був “порожнім”, жодної активної схеми, жодного пульсу. Але варто було бодай торкнутись його без дозволу і на тому, хто торкався, лишалась тонка енергетична печатка. Невидима. Не вловима без спеціального контурного аналізу. Але дуже вперта.

Тим часом Торен і Ліані, під виглядом перевірки конденсаторів, налагодили повний енергетичний моніторинг артефакторної. Навіть найменший колив енергії фіксувався на переносному кристалі. Кожен запис запам’ятовував навіть коливання в повітрі. Ельвар, у свою чергу, інтегрував свою “пастку” до одного з допоміжних вузлів, він виглядав неакивним, але саме через нього і йшов сигнал на внутрішню матрицю. Якщо хтось обійде головний стабілізатор і спробує щось змінити на рівні контролю, це все відобразиться на рунічному дзеркалі. Мейра проникла в технічний коридор, офіційно як представник бойового факультету для перевірки маршруту евакуації. Насправді же залишила маркери, які реагували на присутність неавторизованих осіб. Самі маркери були інертні, реагували тільки на розпізнавання. Жодного сліду, жодного впливу.

Але цього було замало.

— Нам потрібна наживка. — сказав Рік, сидячи на перилах ганку їхнього будинку. — Ніхто не полізе знову, якщо не буде думати, що ще є чим поживитись.

— Що пропонуєш? — спитав Ельвар.

— Просту байку, яку важко ігнорувати. — відповів наставник. — Слухай сюди…

Наступного дня на факультетах почали перешіптуватись.

“Кажуть, Трикутник вирішив дати ще одну можливість. Мовляв, артефакт був неповний, справжній прототип досі не представлений. Новий показ готують, десь через кілька днів.”

“Хтось із майстрів бачив схеми, вони були куди складніші за попередні.”

“Кажуть, цього разу він зможе стабілізувати навіть некласичні джерела енергії.”

Увечері через кілька днів  все було готово. Бар’єри активовані, вузли налаштовані, усі члени гурту на позиціях. Камінь-спостерігач у руках Ліані був теплий. Це значило що система живиться, і все працює.

— А от тепер… — прошепотів Рік, ховаючи усмішку. — Якщо ця рибка ще жива, вона обов’язково клюне.

— А якщо не клюне? — спитала Ліані.

— Тоді у нас просто буде дуже хороше забезпечення безпеки. Але щось мені підказує, він не втримається.

Тепер лишалося чекати. І коли хтось знову прийде, він уже не зможе втекти непоміченим.

Артефакторна уночі мала свій ритм. Не той, що вдень з голосами студентів, гудінням кристалів, проблисками рун. Уночі вона була мовчазною, затягнутою енергетичною тишею. Простір, де навіть повітря дихало магією. У кутовому приміщенні, біля головного енергетичного вузла, сидів Галіас. Зовні спокійний, майже байдужий. Насправді ж зібраний до межі. Його пальці ніби випадково лежали на активаторі, але руни вже були пробуджені тонким дотиком. Поруч зошит, списаний лініями і формулами. Ілюзія звичного вечора. На даху Мейра. Притиснута до карниза, з рунічною лінзою в оці. Її погляд проходив крізь кілька шарів стін, зовнішній обвід, службові ходи, два входи, які не були в реєстрі. Її завдання — перехопити будь-який рух поза основним доступом.

У тінях внутрішнього саду стояла Ліані. Її обов’язком було слідкувати в камінь-спостерігач для виявлення магії, волі, навіть емоцій. Вона ловила порухи, що не мали тіла, вібрації, спрямовану увагу, зміну гармонії місця. Трохи далі, на протилежному боці були Торен і Ельвар. Один із захованим у рукаві магічним слідкувачем, другий із пласким дзеркалом аналізу. Їхня зона — службовий прохід, де часто проходили асистенти. Якщо “випадковий” гість з’явиться його обличчя лишиться на рунічному склі. Майтер Трикутник просто чекав в своєму кабінеті, недалеко від лабораторії, все виглядало буденно, бумаги, звіти, кружка з відваром. Але він чекав сигналу. Саме він повинен буде зіграти ключову роль у цій грі, головний майстер, який стане свідком незаконних дій.

І, звісно, Рік. Десь. Він не сказав де буде. Лише пообіцяв: “Там, де не чекають. І саме в той момент, коли треба.”

Час ішов повільно. Першу годину нічого. Друга — декілька студентів пройшли повз, пізні повернення, нічні досліди. Звично. Третя година повний спокій. Тиша вже майже давила.

— Нічого. — прошепотіла Ліані через зв’язковий кристал. — Порожнеча.

— Зачекай. — відгукнувся Ельвар. — На службовому вході хтось лишив відбиток. Тепловий слід… зникає?

— Ілюзія? — спитав Торен.

— Ні. Більше схоже на локальне приглушення. Хтось працює через рунічне відхилення. Магія невидимості?

У цей момент камінь у Ліані вібрував коротко, майже непомітно. Не магія, шише настрій. Спалах злоби. Напруженої, холодної.

— Є! — сказала вона. — Хтось спостерігає за Галіасом. Але не ззовні. Ізсередини. В межах будівлі.

— Знайшла. — відгукнулась Мейра. — Західний балкон. Не рухається. Відсутність енергетичного шуму, ніби пустота в енергетичному спектрі. Занадто чисто.

— Галіас, не дивись. Не повертайся. Візьми свій час. — прошепотів Рік. Його голос з’явився раптово в усіх кристалах, наче він сидів поруч. — Ми вже знаємо де він. Залишилось зробити так, щоб він подумав мов все йде по його сценарію

Усередині артефакторної Галіас вийняв одну з заготовок — другу версію артефакту, майже ідентичну. Поклав на стіл. Повільно почав креслити поряд схеми, які нібито ще не завершені. Для того, хто спостерігає це був шанс. Шанс глянути зблизька. Можливо, знову спробувати змінити.

— Тепер чекаємо. — сказав Рік. — І надіємось, щоб в нього вистачило нахабства.

У дверях ледь-ледь клацнув замок. Навіть не механіка, радше майже не чутний звуковий ефект зрушення рун. Потім тінь пройшла крізь коридор. Без звуку, лише відлуння на дзеркалі Ельвара, спотворений силует. В кімнаті же і взагалі не було нікого видно, невідомий гість гарно постарався, щоб залишатись непоміченим.