Розділ 15

Ранок прийшов без попередження. Як зазвичай. У кімнатах мигали кристали освітлення, хтось шукав одяг на ходу, хтось бурмотів собі під ніс формули, як заклинання проти ранкової інерції.

— Де мій лівий черевик? — кричав Торен із власної кімнати.

— Який ідіот вирішив, що мити посуд це не чоловіча справа? — гриміла Ліані з кухні.

— Хто з’їв останній шматок хліба і не купив нового? — хрипів Ельвар, тримаючи пустий кухоль.

Галіас сидів на краю ліжка, акуратно застібаючи сорочку. Вже звично спокійний, зібраний і трохи змучений нічними думками. Його ранок почався раніше. Його думки не припинялись зовсім.

— А заварник знову мовчить, — сухо зауважив він, поглянувши на кристалічну штуковину, що мала б кип’ятити воду. — Йому ж магію підживлюють, чорт забирай, а він все одно страйкує.

— Бо він відчуває тебе, — втрутився Ельвар. — Твоя “темна аура” викликає в нього екзистенційну кризу.

Торен, з’явившись у кухні в одній шкарпетці й мішкуватій сорочці, вказав на заварник.

— А я тобі казав, треба купити магічний чайник, нормальний. А то ця штуковина на емоції чутлива.

Ліані з шумом поставила на стіл новий пакет з хлібом.

— І хто знову залишив на підлозі книжку? Я мало не вбилась!

— Може, вона тебе атакувала? — знову втрутився Торен. — Самооборона магічної літератури це тобі не жарти.

Галіас нарешті підвівся й кинув оком на всі ці божевільні рухи.

— Академія дала нам будинок. Але забула дати інструкцію до спільного життя.

— Нічого, впораємось, — відповіла Ліані. — Поки не почнемо кидати одне в одного енергосферами.

— Чекай, це звучить як виклик, — примружився Ельвар.

— Сніданок, — коротко сказав Галіас, змахуючи плащем. — Хто запізниться буде голодним до обіду.

І вийшов, залишивши за собою хвилю перемовин, сміху й гарячкового пошуку зниклої шкарпетки.

Їдальня, як завжди вранці, гуділа мов вулик. Черги, підноси, запах запечених овочів, хліба, каші й фруктового компоту. Студенти ще не повністю прокинулись, але вже активно сперечались про все на світі: від вартості магічних інгредієнтів до ймовірності існування драконів у південних горах.

— Хапай, що влізе, — кинув Торен, рухаючись по лінії роздачі. — Сьогодні хтось із нас точно не доживе до обіду.

— Це через ельфійський суп, — зобразив серйозність Ельвар. — Мені здається, він свідомий. І злий.

Галіас мовчки взяв звичний набір: яйця, салат, хліб. Поїв швидко, не вдивляючись ні в тарілку, ні в оточення. В голові вже обертались формули, що стосувались наступної пари. Ліані втягнула свій чай у кілька ковтків і поклала піднос убік.

— Ми встигаємо?

— Поки що так, — відповів Галіас, встаючи. — Але не дуже.

І четвірка рушила до корпусу. Сьогодні У Гала і Ліані перша повноцінна пара з теорії плетінь. Старші курси вже натякали, що викладач там особливий, або полюбиш його з першої лекції, або не виживеш до третьої.

Аудиторія корпусу теорії плетінь була відчутно іншою. Висока стеля із мозаїкою світлових ниток. Столи напівколом, розгорнуті до низького подіуму, де стояв викладач. І відчуття, таке саме як від артефактів високого рівня — спокійна, але концентрована напруга в повітрі.

— Вітаю. Хто встиг той молодець. Хто ні, щастя вам на повторному курсі.

Викладач був невисокий, худорлявий, з обличчям як у скульптури: риси точні, але без вираження. Одяг стриманий, навіть класичний, в темно-синіх тонах. В голосі рівність, навіть не холод, а відсутність коливань.

— Мене звуть Карран. І я ваш гід у тому, що деякі з вас навіть не зрозуміють.

Студенти перезирнулись. Хтось засміявся. Галіас мовчки зосередився.

— Плетіння це не просто схема. Не візерунок. Не набір команд. А структура світу. Ви можете знати слова. Можете знати інтонацію. Але без розуміння ритму все піде шкереберть.

Він махнув рукою. У повітрі з’явилась лінія, срібна. Вона сплелась у візерунок — складний, гармонійний, майже музичний. І в наступну мить перетворилась у маленький вогняний обруч, що закрутився й зник.

— Це “зв’язне плетіння”. Складне. А тепер ось приклад, коли роблять бездумно, не розуміючи.

Інша конструкція. Та сама основа. Але рухалась вона ривками. Не мала чіткого темпу. І розпалась, не дійшовши до завершення.

— Бачите? Магія слухає і відчуває. А найважливіше вона запам’ятовує, хто як говорить з нею.

Рука Галіаса самостійно записувала. Він відчував, як слова Каррана лягають не лише в пам’ять, а й десь глибше, на рівень розуміння того, що ще навіть не формулюється. І коли викладач зробив паузу, Гал раптово підняв руку.

— А якщо… якщо відчути ритм, але не знати форми? Чи можна тоді створити щось нове, чого іще не існує?

Карран зупинився. Подивився на нього своїм поглядом, від котрого інші студенти інтуїтивно зжались. В аудиторії настала тиша.

— Можна, — тихо відповів викладач. — Але іноді воно почне плести тебе. Ти готовий ризикнути?

І Галіас усміхнувся куточками губ.

— Я для цього і прийшов.

Карран ще мить дивився на Гала. Очі звузились. Потім він ледве помітно кивнув.

— Тоді слухай уважно. Це не курс для повторення. Це — нагода загубитись. І знайти себе по шматках. У плетінні завжди є місце новому вузлу, але той хто його створює, завжди платить за це.

Його пальці знову рухнулись у повітрі — не жестом, а майже танцем. І простір перед ним струсонуло. Тепер лінії вже не просто світилися, вони бриніли, ніби всередині були струни.

— Більшість із вас почне з базового. Утримання. Форма. Постійність. Але… як я бачу, дехто з вас буде плести свої візерунки вже дуже скоро. Тому урок буде двошаровий.

На цих словах кілька студентів почали обурено шепотітись. Один навіть підняв руку:

— Це нечесно. Ми ж усі на одному рівні.

— Звісно що ні, — відповів Карран, навіть не обертаючись. — І це нормально. Хтось запалює свічку, а хтось будує цілий маяк.