Розділ 4

Кімната на третьому поверсі східного крила була схожа на кабінет алхіміка, що закохався в бібліотеку: полиці, свитки, гілки зі світлячками, флакони, лупи, кубки і... тапки на стіні.

— Стій. Не рухайся! — голос пролунав ще до того, як Галіас увійшов повністю.

З тіні біля вікна виринув чоловік у довгій темній мантії. Волосся зібране назад, обличчя худе, очі холодні, мов у нічної сови.

— О, не хвилюйся. То я про мишу. Не тебе. Вона знову втекла з банки. Ні, не їсти. Вона вивчає поведінку студентів.

Галіас застиг на порозі.

— Проходь, проходь. Не бійся, я тебе ще не кусаю. Зазвичай. І тільки тих, хто неправильно ставить руну "Вітар".
Наставник підморгнув і кивнув на стілець.

— Ти, мабуть, очікував бородатого мудреця, що розмовляє повільно, як старий дуб? Поганий архетип. Я Нодерік Вел’Дорн. Для друзів Рік, для ворогів... вони зазвичай не встигають нічого сказати.

Галіас сів обережно.

— Амулет маєш? Добре. Без нього сюди не заходь. Я... маю алергію на некалібровані аури.

Рік всівся навпроти, закинувши ногу на ногу прямо на стіл. Окуляри на голові сиділи догори дриґом, але він цього не помічав. Або не зважав.

— Отже, слухай уважно. У тебе енергія... дивна. Кристал показав усе і нічого. Магія смерті наче домінантна, але це не все. Відчуття, ніби твоя душа отримала ще щось. Незареєстроване. — Він покрутив пальцями в повітрі.

— Я розумію. Ти не звик довіряти. І правильно. Але тут доведеться. Бо я твій куратор. Я допоможу вижити. І, можливо, не спалити Академію в перший же рік. Ну, або спалити красиво. Як мінімум — з аплодисментами.

Галіас уперше усміхнувся.

— О! Посмішка. Значить, ще не все втрачено. Тоді ласкаво прошу в Академію, Галіас. Не в ту, де лекції, а в ту, де тебе змінюють і вчать.

Кімната Ріка була тиха. Від стін тягнуло легким запахом пергаменту, металу та... кориці. Десь у куті цокали годинникові шестерні, і тільки світло в рунічній лампі коливалося мовчки.

— Сила то не завжди магія, — сказав Рік, розкладаючи на столі кілька простих, але майстерно зроблених фішок. — Сила це здатність робити вибір, навіть коли ти не можеш нічого зробити. Особливо тоді.

Галіас уважно подивився на фішки. Кожна мала символ і підпис: світло, тінь, хаос. Одна з рунічним знаком. Незрозумілим.

— Умова проста. — Рік кивнув. — Світло підсилює хаос, тінь нейтралізує світло, хаос протистоїть тіні. Але завжди один домінує, якщо неправильно розмістити. Завдання: знайти розклад, у якому жодна сила не виходить із рівноваги.

— І ще одне, — додав він, нахилившись. — Не бійся подумати, як руйнується рівновага. Інколи, аби її зберегти, її треба спочатку побачити зламаною.

Галіас мовчки почав комбінувати. Йому не потрібна була магія. Тут логіка, інстинкт, досвід. Три невдалі спроби. Потім пауза. Четверта комбінація спокійна, мов тиша перед бурею. Баланс.

Рік не похвалив. Лише запитав:

— І?

— Із чотирьох, — відповів Галіас, — ця не ідеальна, але стабільна. Не перемагає ніхто, але ніхто й не руйнує іншого.

— А рунічна фішка?

Галіас на мить замовк.

— Вона... поза конфліктом. Вона не на боці сил. Вона скоріше межа. Те, що відділяє одну сторону від іншої. І водночас єдиний спосіб їх зв'язати.

Рік притих. Потім встав. Пройшов кімнатою.

— Межа... — повторив тихо. — Зазвичай тут відповідають "нейтральна", "помилка", "несправжня". Або "зайва". Ти сказав “межа”. Це інше.

— Бо я відчуваю це, — тихо сказав Галіас. — Мені здається... Я сам і є такою фішкою.

Рік підняв погляд. Його очі стали уважнішими.

— У цьому світі між світлом і тінню завжди є хтось, хто не вибирає. Не тому, що слабкий. А тому, що сильніший за вибір.

Він повернувся до столу.

— І ти вже бачиш, що магія це лише інструмент. А от суть мага в тому, що він з нею зробить, коли вона безсила.

Галіас кивнув. Повільно. Але впевнено.

— Тоді я хочу знати більше.

Рік усміхнувся. Вперше по-справжньому.

— Чудово. Бо наступне, що я тобі покажу... більшість студентів не бачить до третього року. І не всі повертаються такими, як були до того.

Він піднявся.

— Ходімо. Справжнє навчання не починається в класі. Воно починається з питань, на які тобі самому доведеться знайти відповідь.

Рік ішов попереду, швидко, майже не оглядаючись. Його мантія шелестіла, мов нічний вітер, що щось шепоче стінам.

— Ми підемо трохи нижче, — кинув через плече. — Не переживай, спуск не глибокий. Падають тут не часто. І то здебільшого перший курс.

Галіас ішов мовчки. Стіни ставали кам’янішими, вогні рідшими, повітря прохолоднішим. Нарешті вони зупинилися перед важкими дверима з трьома печатками. Рік торкнувся амулетом однієї, потім провів пальцями по другій, третю активував словом, вимовленим настільки тихо, що воно прозвучало скоріше в голові, ніж у вухах.

Двері розчинились. Усередині тиша і простір. Це не була лабораторія. Це був зал. Високий, з арковими сводами, підлога гладка, мов дзеркало, світло м’яке. По стінах під склом, у магічних бар’єрах, стояли об'єкти.

— Вітаю в Зоні Спостережень. Те, що не для очей новачків. Те, що несе в собі більше, ніж здається.

— Що це? — тихо запитав Галіас.

— Рештки. Фрагменти. Невдалі артефакти. Елементи магії, що перестала працювати... або працює занадто добре.
Рік підійшов до одного із бар’єрів. За ним був невеликий куб із темного металу. Він дихав. В прямому сенсі — пульсував, мов серце.

— Це... колись було компасом. Знаєш, що він тепер показує?

— Що?

— Твоє найбільше бажання. А потім... відвертає тебе від нього. Назавжди.

Галіас мовчав. Рік озирнувся на нього.

— У цій залі я вчу не закляттям. А наслідкам. Бо магія це не меч. Це поле, яке віддає все, що в тебе є. І бере назад те, чого ти ще не встиг зрозуміти.

— Ти боїшся темної магії? — раптом спитав Рік.