Голос із руїн

За волю і мир

Летять ракети над будинком,

І небо плаче від вогню!

Та підтримують нас люди —

Серця палають за твою й мою мету!

Чому ж так сталося, чому?

Чому не зупиниться цей біль?

Світ такий жорстокий, наче тінь,

Але ми йдемо вперед, не здамося їм!

Захисники тримають оборону,

Молимось, щоб повернулися живі.

Щоб цей рік приніс нам перемогу,

І мир прийшов до нашої землі.

Ми віримо в майбутнє, в нас є сила,

В кожному серці — світла надія!

Не зламає нас біль, не зламає страх,

Ми разом і перемога буде в нас!

                                                 21.11.2024р.

Торбина радості

Взявши миру у торбину,

Миколай йде до нас в країну.

Забравши всю тривогу, всі нещастя,

Додавши більше радості й щастя.

Принесе він нам тепло і ласку,

Щоб зникли всі тривоги і нещастя.

Подарує віру в чудо і надію,

І серце наповниться світлом і миром.

Віднесе усі печалі і тривоги,

Залишивши тільки радості дороги.

                                                 06.12.2024р.

На крилах перемоги

Україно моя, мила,

Скільки всього ти пережила:

Війни, голод, масові хвороби.

Що ж чекає тебе далі?

Це ніхто не знає.

Твій народ – твої солдати,

Йдуть за тебе воювати.

Ворог нападає, «злі» ракети випускає.

Не бійся, ненько, ми з тобою, хоча виїхали за кордони.

Ще трішки, мила, все скінчиться.

Вже всі знають українців та допомагають їм усі.

Скільки всього мітингів було вкраїнських? – Їх не полічить.

Все ж було добре…

Чому зараз так?

Безупинно повітряні тривоги,

Шум, вітер, біль та страх.

У холодному підвалі дивимось новини,

Щоб хоча б щось дізнатись про країну.

Шукаємо, які не вийшли на зв’язок,

А скількох життів уже не має?

Вони на небесах чекають перемог.

Ще ніхто не бачив такого дружнього народу.

Пишаюсь, що у нім живу.

Скажу вам так: якщо вірить в Бога – скоро буде перемога.

                                                                                    16.03.2025р.

Вставай, Україно!

Вставай, Україно, вставай!

Вставай, моя рідна земля!

Підіймайся, ненько моя,

Тут за тебе люди йдуть воювати.

Та серце твоє не здолає біда,

Коли тривога лунає всебіч,

Коли ти не знаєш, чи то день, чи то ніч...

Вставай, Україно, вставай!

Люди з відвагою йдуть на смерть.

Вставай, Україно, вставай!

Нехай знає про тебе весь світ.

Вставай, Україно, з попелу встань,

Проклади до свободи світань.

Стань, Україно, залізна мов сталь,

Пройди крізь вогонь і темряви жаль.

Вставай, Україно, у світлу пору,

З вірою, правдою й добром до бою!

                                                        17.03.2025р.

Лист із неба

Мамо, я більше не прийду,

Хоч знаю – досі ти чекаєш,

Щоночі у вікна заглядаєш,

Шепочеш молитви крізь сльози,

Немов зі мною розмовляєш.

Та все ж мій голос вже розтанув,

Розбився крізь нічне мовчання...

Мамо, не клич – я вже далеко,

Мій дім тепер – високе небо.

Я там, де вже цвіте смерека,

Де вільна пісня лине в степ,

Де не палає більше небо,

Де тільки світло, тільки день.

Мамо, я став золотом у полі,

Ромашкою у ніжному вінку,

Сльозою в очах тополі,

Що спить в розстрілянім садку.

Не плач, моя рідна, не треба,

Я сильним був, та вже не вернусь до тебе,

Я став для тебе птахом з неба,

Щоб твій спокій з неба боронить.

І в снах твоїх тихенько жить.

Рано чи пізно зустрінемось знову,

Але не тут, а в краю без біди,

Де не лунає пострілів слово,

Де лиш любов... і мир назавжди.

                                               19.03.2025р.

Місто-привид 

Місто тепер мовчазне,

Лиш вітер гуляє крізь стіни.

Тут де колись було світло й весна,

А тепер – лише попіл і тіні.

Де сміялась колись дітвора,

Тиша холодом серце стискає.

Замість квітів – руїни, війна...

А на вулицях попіл літає.

Дощ змиває вогонь і сліди,

Та не змиває гіркої утрати.

Місто кричить, кричить крізь віки,

Та немає кому вже кричати.

Замість пісні – лише гуркотіння,

Замість світу – суцільний провал.

Тут зостався лиш присмак горіння

І обпалений вітром метал.

Розбиті вікна вдивляються в небо,

Шукають там промені мрій.

Та сонце ховається – ніби не треба,

Ніби боязко світити сюди,

Порожні будинки мовчать,

Застигли у чорному пилі,

Зруйновані міста лежать,

Як попіл на сірій землі.

Та місто із попелу встане, я знаю,

Колись тут заграє веселий дзвін,

І знову діти забавляться в рідному краї,

І мир повернеться в домівки з руїн.

Знову прокинеться рідна земля,

Загомонить рідний вокзал,

І місто воскресне у щасті і вірі,

Як фенікс, що з попелу встав.

А поки що – біль, мовчання і руїни,

А поки що – темрява, страх.

Але вогонь наш ніколи не згасне -

Ми світло несемо в серцях.