РОЗДІЛ 23 НАЗАР "Правильні висновки"

Вийшовши з ізолятора, підставляю розпашіле обличчя пронизливим поривам вітру. Буквально за якихось двадцять хвилин сонячна погода змінилась на пасмурну, таку ж холону і сиру як мої відчуття після зустрічі з Надею.

У голові твориться цілий калейдоскоп з тисячі питань. Намагаюсь раціонально обдумати і слова дівчини про аварію, і розповіді мами, і слідчого. Щось не складається цільна картинка. Відчай, який помітив в Наді, штовхає на підозри, що справа шита білими нитками та без участі Бориса не обійшлась.

Десь на периферії виникає раптове припущення, яке поспішаю заперечити. Ні! Не міг Борис сам вчинити ДТП і повісити його на дружину. Ні! Це виходить за рамки людського розуміння.

Чи не виходить?

До машини майже біжу. Серце товче так сильно в грудях, ніби перебуваю на порозі грандіозно відкриття.

Якщо мої припущення вірні, то недовіра Надії до всіх пояснюється. Мама все обставила проти невістки, навіть її вагітність не зупинила принизливі плани.

Гидко. До сорому гидко.

Аж не віриться, що мої близькі здатні на подібну підлість.

— Трясця! Та вони ніколи не зізнаються! — спересердя товчу кермо. — Мама горло перегризе за молодшого синочка, не те що беззахисну і невинну дівчину відправить за грати.

На шаленій швидкості кермую слизькою дорогою до братової компанії в центрі міста. Забувши про обережність, про правила дорожнього руху, мчу з питаннями, на які зобов’язані відповісти.

Який же я наївний! У скронях товче молоточком фраза Ніки, про те, що я повинен врятувати життя Борису. Не життя, а шкуру його зрадливу.

Накручений до межі влітаю на потрібний поверх.

У приймальні застаю недвозначну картину. Мій дорогий брат сидить на краю столу, усміхаючись помічниці — тій самій дівці, яка святкувала з нами весілля Ніки і з якою їх застукав на другому поверсі готелю. Схоже, Боря кує залізо поки тепле. І помічниця і коханка під рукою у будь-який момент. Я готовий розмазати його по стінці, відкрити очі, що блондинка з великими неприродними губами — і близько не рівня Надії. А ще… заради дитини міг приструнити свій палкий норов. Людина відрізняється від тварини здатністю стримувати себе, емоції, пориви. Нехай Борис поводиться як остання сволота, але є межі моральності.

Почувши мої кроки, брат озирається. Посмішка з його випещеного, гладко виголеного обличчя вмить злітає.

— Назар? Що ти тут робиш?

Без жодного вітання. Без банального «як справи» чи «дякую за допомогу». Мене явно не чекали побачити в цих стінах.

Змірюю Бориса пильним поглядом. Руки так і сверблять врізати по пиці.

— Поки ти забавляєшся із секретарками, твоя дружина перебуває у СІЗО. Не бентежить?

Він ціпить зуби, очі звужуються до вузеньких щілинок. У них помічаю вкрадливу ненависть і презирство.

— Зайдемо в кабінет, — удавано улесливим тоном пропонує брат. — Сонце, принеси по каві.

— Я не хочу, дякую.

Приховати відразу до дівчини не вдається. Сил немає брати участь у цьому балагані лицемірства, брехні та зрад.

— А я вип’ю залюбки, — хмикає Борис та проходить у сусідній кабінет.

Кімната простора, з гарним ремонтом та окремим великим столом для переговорів. На своїй території Борис почувається переможцем.

— Назаре, давай без докорів. Викладай суть проблеми. Якщо зможу — вирішу, і ми розбіжимось жити кожний у свій світ.

Ковтаю образливі слова та наказую подумки триматись гідно в присутності брата, не показувати справжнього ставлення до Надії.

— Ти винен в аварії, — безпристрасним тоном повідомляю здогад.

— Запитуєш чи констатуєш факт?

У голосі Бориса звучить насмішка. Усім виглядом показує, наскільки моя думка йому байдужа. Сівши у глибоке крісло, він береться розглядати документи, тим самим натякаючи на те, що я — порожнє місце.

— Ти був за кермом, ти збив хлопця, якому я ледве врятував життя. Через тебе вагітна дружина перебуває за гратами. Борисе, не збагну, коли ти перетворився на справжнього безсердечного монстра?

— Ну, по перше, доказів моєї вини немає жодних. Тож офіційно не винен в ДТП. По друге, Надя пішла на свідомий вчинок за чималеньку суму, яку отримає по завершенню всієї цієї клоунади. По третє, я маю глибокі сумніви, що дитина на знімках УЗД — моя.

— Бляха! То жертва — ти?

— Не драматизуй. У житті кожний робить власний вибір, тому з дружиною ми розберемось без сторонньої допомоги.

— Ти був в Наді? Бачив її стан?

— Надя, Надя, Надя! — несподівано зривається на крик Борис. — Дістала! Як та кістка в горлі! Сама нуль без мене, а гонору як у королеви Англії. Гроші на карті, прислуга, салони, відпочинок — все дав. Що отримав натомість? Докори, вічно невдоволене обличчя і дерев’яну колоду в ліжку. Ти знаєш, як спати з жінкою, яка щоразу поводиться ніби незаймана?

— А тобі не вистачає гострих відчуттів? Тому, збивши бідолашного хлопця, втік з місця події?

— Тема тебе не стосується! — Борис гнівно тикає пальцем через стіл. Голос повний рішучості припинити дискусію і будь-які пояснення. Однак, я вже зробив висновки. Моєму братові абсолютно байдуже на власну дитину. То що говорити про дружину? Він продовжить розважатись, залишивши долю Надії та ненародженої крихітки на Ніку. О, вона точно подбає. Впевнений, після пологів дівчину позбавлять батьківських прав, або мама вигадає черговий акт вандалізму над неугодною невісткою.