РОЗДІЛ 20 НАЗАР "Ненависні прохання"

Різко, не звертаючи жодної уваги на клаксони сусідніх автівок, звертаю з проїзної частини і паркуюсь навпроти торгового центру. Ще раз перечитую сповіщення від матері. Помилка виключена. Вона чітко і змістовно пояснила, що справа стосується Надії.

І так…

Три глибоких вдихи.

Один, два, три.

Якщо рідним стала відома наша таємниця, скандалу та нервових розмов не уникнути. О, мама вдосталь посмакує подією, гарненько промиє мізки, обсмокче кісточки невістці. Свої моральні принципи вона відточить на дівчині, забувши і власні гріхи, і походеньки зрадливого сина.

Цікаво, де зараз Надя? У будинку матері? Тоді їй не позаздриш. А чого повернулась? Якось не хочеться вірити, щоб продемонструвати нашу спільну ніч.

Надія не з тих, хто виставляє на показ почуття чи шукає вигоду в стосунках. Між нами була прекрасна ніч. І вона довго її пам’ятатиме. Не забуде. Мені серце підказує. Серце…

Скрегочучи зубами, набираю Ніку. Ніби очікуючи мого дзвінка, мама майже одразу відповідає. Голос її сповнений тривожності та, на диво, звучить м’яко.

— Синку, у нас сталася біда. Ти вже чув про аварію? Борис розповів?

— Що з Надею?

Я забуваю про обережність, вкладаючи в питання увесь спектр тривоги за дівчину, яка зайняла невеличкий куточок в душі. Палці стискають шкіряне кермо до побіління. З очей от-от посиплються іскри. Господи, чому при згадці імені Надя тіло пробиває електричним струмом. Вона — звичайна-звичайнісінька дівчина, яких сотні навколо. Наприклад, нічим не краща і не гірша Інни.

Проте…

Проте я нервую.

І справа не в ДТП, яке колись пережив на власній шкірі.

— Надя виявилась не тою, за кого себе видавала. Знаєш, що натворила ця біла і пухнаста видра? Збила людину і втекла з місця події. Накивала п’ятами, залишила хлопця напризволяще, злякавшись відповідальності. Але… я була сьогодні в СІЗО і говорила з нею. Надя дуже хвилюється і благає тебе допомогти.

Поки мама тарабанить, я відчайдушно намагаюся скласти пазли.

ДТП. Надія. СІЗО.

Якось докупи картинка не склеюється. Коли вона встигла сісти за кермо? Коли мама змогла потрапити на побачення?

— Зупинися, будь ласка, — роблю наголос на кожному слові, перериваючи нескінченний потік слів. — Я абсолютно нічого не розумію. Яка аварія? Яке СІЗО?

Мама набирає повні легені повітря, намагаючись опанувати шквал емоцій.

З її пояснень стає зрозуміло, що дівчина після весілля, переживаючи за майбутню податкову перевірку, вирішила вночі поїхати в салон квітів і на нервах сіла за кермо. На одному із світлофорів вона поїхала на червоне світло, збила пішохода і втекла. Сусідні з її магазином камери чітко зафільмували, як її пошкоджена машина зупинилась навпроти вхідних дверей, та дівчина передумала так пізно заходити всередину й повернула додому. На наступний день Надя загнала машину в автомайстерню і набрехала механіку, що в’їхала у ворота. А потім взагалі пропала. Борис не встиг повідомити в поліцію про зникнення дружини, бо пізно увечері вони самі постукали у двері. Надю почали шукати одразу, як встановили її особу і знайшли в іншому місті, куди подалась до подруги. Наостанок мама цікавиться, чи не перетинався я з невісткою, адже я та її знайома мешкаємо в одному місті.

Поки я вагаюся з відповіддю. Якось не в’яжуться події. Людина, яка вчинила аварію і тікає від правоохоронців, не стане вештатися нічними клубами, напиватись, шукати пригод на п’яту точку. Надія не справила враження легковажної та нерозсудливої дівчини. Тут щось інше.

— Я не можу втямити, — намагаюсь достукатись до правди. Ніка зривається на крик:

— Можеш чи не можеш зараз немає значення. Факт залишається фактом. Наша Надійка у в’язниці, її слід витягувати звідти. І якомога швидше. По перше, постраждає наша репутація. По друге... Вона вагітна і я зроблю все, щоб мій онук не народився у в’язниці.

— Що?

— Так, наша невістка вагітна і скоро ти станеш дядьком, якщо допоможеш витягнути її на волю.
Мої пальці, які до того стискали кермо, послаблюють хватку. Світ довкола втрачає значення, кольори, зміст. Він наче перетворюється на безформну субстанцію, а я позбавляюсь сили тяжіння.

Надя.

Вагітна.

І, напевно, знала, погоджуючись на ніч в моєму ліжку.

Спересердя гепаю долонею по панелі приладів.

Я так заплутався, що мозок плавиться.

— Але довідки про вагітність мало, — продовжує діловим тоном Ніка. — Ти повинен приїхати і прооперувати потерпілого. Наші лікаря говорять, що випадок занадто складний. Однак ти справишся.

— Я не впевнений…

Мама перебиває на половині слова. Навіть відстань не здатна приховати її наростальне  роздратування.

— Назаре, я один єдиний раз прошу тебе про послугу. Ти роками живеш за сотні кілометрів від родини, не переймаєшся її проблемами. Твоє життя — тільки ти. Але зараз питання стосується нашого Бориса. Заради нього ти приїдеш додому і прооперуєш цього хлопця. Я не приймаю жодного заперечення. Доля твого єдиного брата у твоїх руках. Зі своєї сторони я зробила все можливе. Ти зобов’язаний допомогти.