РОЗДІЛ 13 НАДІЯ "Кроки"

На кухні сідаю за стіл та підпираю підборіддя рукою. Так приємно спостерігати за чоловіком, який метушиться біля плити. Кухня в Назара маленька, тому зі своїм зростом та широкими плечима займає майже увесь простір.

— Макарони не раз мене рятували, — сміється красивими губами, злегка розвернувшись до мене тулубом. — І тушонка теж.

— Ти не вибагливий, — намагаюсь підтримати розмову.

— Вдома практично не буваю.

— Мабуть, не легко жертвувати увесь час на інших людей. У тебе є своє життя, захоплення, мрії.

— Звикаєш. Почуття обов’язку бере гору над власними уподобаннями. Коли стикаєшся з чужими проблемами, розумієш наскільки твої мізерні, або який у тебе малий кругозір. Інколи аж соромно стає.

Слова приправлені болем. І біль цей дошкуляє чоловікові. Я хвилину мовчу, даю час заспокоїтись, а тоді зізнаюсь:

— Я не закінчила медичний, не стала педіатром.

Тепер Назар розвертається всім корпусом. Він застигає навпроти зі щирим подивом в очах, а я у відповідь стенаю плечима.

— Якось так.

— Борис не захотів, щоб продовжила навчання? — супить брови.

— Були обставини, ключову роль у яких зіграла Ніка.

— Чомусь не дивуюсь. З якого курсу пішла? — відвертається до холодильника.

— З третього. Здається, з того часу минула вічність.

— Можливо, облаштуєшся і повернешся в університет?

Заперечно хитаю головою. Навчальний заклад як і Борис — перегорнуті сторінки.

— Поки я шукатиму роботу тут. Сподіваюсь, подруга допоможе.

Назар ледь чутно хмикає і загадково дивиться з-під опущених вій.

— Нічний клуб — не для тебе. Вип’ємо вина?

— Знову?

— Я ж обіцяв побути жилеткою. Вип’ємо за несподівану зустріч і твою свободу.

— Звучить як два тости.

Назар скидає бровою, наповнюючи келихи. З усмішкою салютує та осушує свій.

— Ого, ти вирішив добряче набратися, щоб завтра не пам’ятати моїх скиглень?

— День видався насичений подіями. Якось багато для одного разу.

— Поділишся?

— Мій друг, якого бачила на танцювальному майданчику, запропонував місце в приватній клініці. І я не знаю, чи погоджуватись.

— Почекай до ранку. Впевнена, рішення прийде само собою.

Страва готова і Назар турботливо насипає їжу у тарілки.

— Мені вистачить, — намагаюсь зупинити, виставивши уперед долоню.

— Треба їсти, ти занадто худорлява і…

Він замовкає на півслові, бо стикається зі мною поглядом. Западає незручна мовчанка.

— Така у мене тілобудова. Їж не їж — а залишок не з’явиться.

— Я не те хотів сказати. Ти приваблива, струнка…

— Продовжуй, мені подобається, — махаю у повітрі долонею. О, Новосяд уміє червоніти? Зате у компліментах не айс. Хіба мало спілкується з жінками? Та у нього відбою немає від молоденьких медсестер і практиканток.

Так, Муринець, ховай думки далеко – далеко. Вони не доречні. Не забувай, що Назар з родини Новосядів. І ви родичі. А чи родичі?

Крадькома позираю на чоловіка. Він дуже гарний, харизматичний, сексуальний. Коли ми зустрілись під рестораном позавчора, я розгубилась. Не тому, що упала і злякалась. Щось невидиме завовтузилось всередині. Банальна жіноча цікавість.

У горлі починає першіти, тож осушую келих. А через якийсь час тіло перетворюється на вату. Чи то випитий алкоголь, чи то моральне виснаження, або все разом, наповнюють мене легкістю і нагороджують ледь відчутним запамороченням.

— Все гаразд? — цікавить Назар, коли ліниво відкидаюсь на спинку стільця.

— Так, мій день теж видався активним.

— Я сам приберу.

І знову неймовірний вигляд перед очима.

Чоловік із закачаними рукавами сорочки миє посуд, при цьому м’язи граційно перекочують під тонкою тканиною. Нарешті Назар відкидає рушник і полегшено видихає.

— Твоя кімната праворуч, моя — за нею. З одягу дам свою футболку і як джентльмен пропущу першою в душ.

Підводжусь на ноги. Я дістаю чолом до половини його грудей, видаючись занадто вразливою. Крихітний розмір кухні тільки посилює ефект.

— Нагодував, спати поклав. Назаре, ти справжня знахідка.

— Здається, хтось перебрав.

Він вказує пройти вперед, пропускаючи в коридор. А мені до бісиків хочеться пройтись граційно.

Виходить хитю-хитю.

Новосяд обходить мене, ховається у крайній кімнаті і через хвилину повертається, пхаючи в руки футболку.

— Чисті рушники знайдеш в шафці.

Теплі струмені води змивають втому та сонливість. Вдосталь поніжившись, перевдягаюсь у чоловічу футболку, яка сягає трохи вище колін. Широкий виріз спадає з плеча, оголюючи велику ділянку ключиць. Якщо прослизну у свою кімнату, уникну недвозначної ситуації з власником квартири.