РОЗДІЛ 6 НАДІЯ "Нові питання"

Дорогою від дому до салону розташована велика автомайстерня. Хоч я не знайома з жодним майстром, проте звертаю на її територію. Машину слід негайно відремонтувати і повернути до попереднього стану. А ремонтом воріт нехай Борис займається. Його ж вина.

На СТО із самісінького ранку людей мало. До мене одразу підходить чоловік років сорока та береться оглядати транспортний засіб.

— Полагодьте, будь ласка, в найкоротші строки. Без своєї красуні я ніяк, — прошу спеціаліста.

Обтерши підборіддя, від прискіпливо роздивляється пошкодження, відкриває капот, потім зазирає під днище.

— Що ж так неакуратно? Шкода машину, новесенька.

— Та я нещодавно за кермо сіла. А вчора паркувалась у подвір’ї та не розрахувала дистанцію.

Соромно зізнатись, що чоловік п’яним ганяв містом. Ще раз обмацавши вм’ятину, він з підозрою в голосі цікавиться:

— У що в’їхали, кажете?

— У гараж, — знизую плечима.

— Зрозуміло. За три дні зроблю.

— А швидше? — ледь не скиглю від розчарування.

— До обіду, але за подвійним тарифом.

— Супер! — радію удачі, намагаючись не думати, яку ціну загилить майстер.

У кожного своя робота. А без машини я не хочу перебиватись. По перше, необхідно бути постійно на колесах через несподівану перевірку. По друге, не стану просити в Бориса водія і автівку. По третє, таксі не завжди вчасно.

Через додаток замовляю машину та поки очікую, домовляюсь про конкретні години та купую в найближчій ятці каву. На смак не дуже, особливо на голодний шлунок. На телефон прилітає сповіщення від помічниці, мовляв, на місці і перевірки поки немає.

Ця клята перевірка дуже невчасно. Торгівля в салоні за останні місяці зросла в рази. Я взяла на роботу двох молодих флористок з гарним смаком і сміливими ідеями. Кожний букет — витвір мистецтва, кожне замовлення — індивідуальне, неперевершене. Нехай я плачу високу зарплатню, та мої дівчатка варті того.

Озираюсь. За постійною біганиною я не встигла помітити, яка зима цього року справжня-справжня, морозяна, сніжна, а сьогодні ще й сонячна! Небесне світило усміхається згори мутним великим диском. Мружусь — й усмішка розтягує губи. Сизе небо по-своєму прекрасне, витончене, захопливе. Несподівано виникає бажання гайнути в гори, впіймати гірський вітер, помилуватись білосніжною пеленою. Згадую нашу з Борисом єдину мандрівку в Карпати. Мабуть, тоді я завагітніла...

Мені щастить, і таксі прибуває на хвилин п’ять раніше. День котиться своїм звичним плином: проблеми, боротьба з проблемами, відпочинок від проблем.

У магазині ці проблеми починаються з появою представника податкової. Лисий, кругленький чоловічок з виразом обличчя «не сумнівайся - я доколупаюсь», під’їжджає до будівлі одночасно зі мною.

— Надія Сергіївна Муринець, доброго ранку, — починає скрипучим голосом, від якого тілом біжать мурахи. — Я повинен поставити вам кільками питань.

— Звісно, проходьте всередину, — тягнусь прочинити перед неприємним типом двері.

— Тільки після вас.

Господи, дай мені терпіння, витримки і не потрапити до божевільні після цієї перевірки.

Податківець прискіпливо озирається по салону, подовгу милується свіжими букетами.

— Мда, композиції гідні королев, — для чогось хвалить флористок.

— Я проведу вас у кабінет. Дівчата, зготуйте кави. Вам з цукром, без?

— Та якось не звик  пити каву на роботі, — відповідає «монстр» в чорному пальті.

Я тільки невинно стинаю плечима. У кабінеті, якщо так можна назвати підсобку без вікон розміром два на два, поважний чоловік вмощується в моє крісло та загинаючи пальці, наказує пред’явити документи.
Із законом у мене все нормально, але страх перед перевіркою все одно змушує поводитись стримано і скуто.

— Ви дуже напружені, Надіє Сергіївно. Не метушіться. Це тільки початок.

— Що маєте на увазі? Ви і завтра збираєтесь прийти?

— Не збираюсь, а планую. Тож з метою не перешкоджання роботі державних органів, пропоную повісити табличку «Зачинено».

— Але у нас клієнти, букети замовленні, — усередині спалахує неприборкана злість на пихатого податківця. Цікаво, там усі такі неприязні, чи мені прислали рідкісний ексклюзив?

— Не личить гарній молодій жінці нервувати, — всміхається він. Зависає двозначна пауза, яка грозить поглибити конфлікт.

Закушую губу. Діватись нікуди, доводиться виконати «рекомендацію» без жодного слова.

Він таки дотримується обіцянки і тільки по закінченню робочого дня висувається із салону. Його прискіпливе око оглянуло двадцять п’ять відсотків документів, хоч перевірка могла зайняти всього годину. І під вечір назріває закономірний висновок — ця перевірка гарантовано надумана. Є ініціатор, якому заважаю як скалка в…

— Всього доброго, Надіє Сергіївно, — кидає на виході. — Надовго не прощаємось.

— Я вже зрозуміла, — бубню під ніс.

— Раз такі розумні, то прийміть раціональне рішення.