РОЗДІЛ 4 НАДІЯ "Моя правда"

За власними переживаннями стосовно завтрашньої перевірки я практично не бачу весілля. Мабуть, гарне. Ніка дуже старалась догодити нареченому. Що поробиш, Макар — лебедина пісня, тож сходить свекруха з розуму. Одягнула вишукану білу сукню, наклала тону косметики, усміхається, намагається бути щасливою. Але навіть щира усмішка не здатна прикрасити гниле противне нутро, яке пре назовні, варто опинитися Ніці у звичному колі рідних та друзів. Особисто я — її персональний провокатор негативу. Я часто ставлю собі питання: чим викликана неприязнь? Коли хоч раз я чула добре слово у свою адресу? Та ніколи!

Два роки тому я переступила поріг будинку Новосядів як дружина молодшого із спадкоємців мережі автомобільних салонів.

Ні, познайомившись з Борисом на вечірці спільної подруги, сирота Надія Муринець не знала ні про його статки, ні про величну родовідну, ні про пихату маму. Вона щиро закохалась у вродливого шатена, завжди коротко підстриженого та ідеально поголеного, який забирався через вікно у її бідову кімнатку гуртожитку на Володимирській. Провінційна Надя намагалася не зважати на дорогий одяг коханого, на його фінансові замашки і тішилась думкою, що сама вступила в медичний університет, що зовсім скоро сама зможе заробляти на життя, ставши першокласним педіатром.

Мрії, як давно те було! А болить нещадно досі. Незапланована вагітність змінила все, зокрема розбила сподівання отримати диплом. Хоча, не вагітність стала причиною залишення навчального закладу, а Ніка, яка категорично висловилась проти її подальшого навчання, мовляв, дитина понад усе. Однак свекруха забула про це, варто було опинитись з нею під одним дахом. Тераріум — саме така назва пасує особняку за містом, що перетворився у її в’язницю з хитромудрим катом. Постійні докори ламали тендітну Надію і одного жахливого дня вона втратила дитину. Свій єдиний промінчик надії.

Та зламана дівчинка Надя Муринець живе в мені усередині. Вона ховається за сімома замками і, на жаль, виходить назовні невчасно. Як от зараз.

Перетинаючи величезний зал, до мене підходить «юна» наречена. Награна усмішка миттю злітає з порцелянового обличчя, натомість під шкіру пробирається холод сірих вицвілих очей. Міцніше стискаю ніжку келиха, готуючись до шквалу вічних докорів. Що цього разу? Мене вже нічим не здивувати. Відпиваю шампанського прямісінько перед її лицем.

— Ти зовсім сором втратила? — верещить у вічі. На її підвищений тон озираються гості. Свекруха хапає мене під лікоть і відтягує якомога далі від зівак. — Що витворяєш? Хоч розумієш, у яке безглузде становище поставила Бориса? Він сам приймав запрошених і кожному пояснював, якого біса його дружини немає поруч! Так не можна. Ти зовсім не дбаєш про репутацію сім’ї. Твоя поведінка — аморальна. Стривай, я до твого салону доберусь. І не дай Бог, ти займаєшся не квітами!

Відчуваю, що задихаюсь, як залишки повітря покидають легені, як образа здавлює горло і я душусь від пихатості жінки навпроти. Говорить, ніби це я виходжу заміж за хлопця з різницею у віці двадцять років. Хіба моя поведінка аморальна? Хіба викликає перешіптування за спиною?

Чи то доза спиртного, чи то доза тиску з її боку викликають в душі бурю протесту. Випрямляю плечі, гордо здіймаю підборіддя і з викликом в очах підкреслюю кожне вимовлене слово:

— Якраз я одна із сім’ї думаю про репутацію. А якщо сумніваєтесь, озирніться на стіл молодят. Не я там сиджу з ровесником сина. Ви — взірець родинних цінностей, у білій сукні. Тож не судіть мене по собі, бо я — інша, бо я знаю, на відмінну від вас, які межі можна переступати.

Свекруха ошелешено кліпає очима. Здається, зараз кинеться і перекусить горло. Тільки присутність гостей стримує її запальний норов.

Одним махом осушую келих до дна і повертаю його на тацю за спиною Ніки. Боковим зором ловлю в її очах обіцянку помститись. Вона нікому не дозволить перечити чи бунтувати. Особливо завжди покірній і мовчазній невістці, яка насмілилась захиститись. Усім гнилим нутром жінка бажає одного — вказати мені на місце, закрити рот, вкотре принизити перед Борисом.

Боря… Моє перше, єдине, безмежне кохання. Саме систематична критика зі сторони свекрухи віддалила нас один від одного. Точніше, чоловік сліпо вірить кожному слову матері, дослухається до її порад, проводить з нею більше часу ніж зі мною. А після втрати дитини його холодне ставлення раз штовхнуло на думку розлучитись. Для чого мучитись, якщо я викликаю тільки роздратування?

На душі стає холодно і порожньо. Я йду у натовп гостей, які активно рухаються під фінальні па запальної мелодії. Йду, не дивлячись попереду. Йду, намагаючись забути безпідставні звинувачення.

На зміну одній пісні приходить інша. З колонок лунає спокійний чоловічий спів про неземне не розділення почуття. Пари повільно вальсують, насолоджуючись танцем. А мені так самотньо, так противно, немов опинилась на дні океану. Роззираюсь навкруги у пошуках Бориса. Просто хочу тикнутися носом в плечі, вдихнути рідний аромат, почуватись у безпеці. Господи, як мало треба для щастя! Та коханого ніде немає.

Несподівано хтось хапає мене за зап’ястя, пальці залізними лещатами беруть в полон, утримують на місці. Блискавично зводжу очі на широкоплечу поставу Назара. У напівтемряві, приправленій штучним туманом, він видається загадковим і… дуже привабливим. Дивлюсь широко розкритими очима, розумію, що варто слово вимовити, проте язик приклеївся до піднебіння. Я витріщаюсь на білосніжну сорочку з коміром стійкою, рельєфні м’язи під цупкою тканиною, на мить забуваючи про сварку. Невидима нитка тягнеться до Назара, мені необхідна банальна підтримка. І все…