РОЗДІЛ 2 НАЗАР "Далеко не лицар"

Надя нервує, теребить пальці, розгладжує невидимі складки на сукні.

– Не треба було, — ніяково звертається, кинувши в моєму напрямку вкрадливий погляд.
Сам знаю, що даремно проявив ініціативу, але залишити дівчину саму не міг. Брат вчинив з нею не по-людськи. Мабуть, мій спонтанний порив можна пояснити бажанням загладити вину родини. Розтягую губи в подібності усмішки.

— Все нормально. Це через мене ти постраждала.

— І все-таки.

— Будь ласка, припини себе накручувати, — різко озираюсь на пасажирку. Від несподіванки вона втискається у спинку крісла, у широко розкритих очах помітний страх.

Що я роблю? Чому злюсь? Чим моя поведінка краща від Борисової? Мимоволі скриплю зубами. Необхідно взяти себе в руки і не зриватись на бідоласі через проблеми з мамою і братом. Надя не вина, та й взагалі дивно, як виживає в тераріумі.

Кошусь на навігатор, який показує пункт призначення через двадцять метрів. У вічі врізається елегантна вивіска бутика жіночого одягу.

— Я швиденько справлюсь, — лепече братова, вибираючись із салону машини. Та поставивши ноги на слизьке покриття, застигає на місці. Як на те сніг нещадно заліплює світ, ховаючи від її збентежених очей небезпеку.

Один, два, три.

Нічого поганого не станеться, якщо супроводжу її в магазин?

— Жінки на підборах — створіння безпомічні, — бубню під ніс і виходжу слідом на морозяне повітря.

Прохолодний вітер пробирається через тепле пальто, проймаючи до кісток. А Надя даремно кутається і обтягує поли сукні довжиною міді. Від пронизливого холоду голі ноги дівчини ніщо не захищає. Перші ніж встигаю обігнути машину та вхопити за лікоть, Надя пускається дверної ручки. Крок — і у повітрі майорять рукави не по сезону легкої одежини.

— Ой! — вилітає зойк, на який реагую всім лікарським єством.

Замалим встигаю підхопити Надю за талію і не довго вагаючись, відриваю її від землі. Раптом тендітні руки обвивають шию, а гострий холодний ніс втикається в кадик. Тонкий шлейф весняних квіткових парфумів влітає в ніздрі, тепле дихання щипає відкриті ділянки шкіри. Вона легка як пір’їнка. Скільки важить? Є хоч кілограм п’ятдесят?

Один, два, три…

Не про те думаєш, Назар Новосяд. У твоїх руках не жінка. У твоїх руках — дружина рідного брата. І не важливо, що він останній ідіот з останніх.

— Ой! — знову скрикує Надя поспішаючи відсторонитись. Тепер її губи на рівні моїх, а очі — виразні, розкриті — з острахом тонуть в моїх. Пальці судомно стискають поли пальто і різко відпускають.

— Тримайся, інакше купуватимемо новий одяг обоє, — намагаюсь розрядити обстановку.

— Назаре, я сама можу. І я важка.

Не реагуючи жодним чином на прохання, відношу Надю по сходах до дверей магазину, ставлю на гумовий килимок.

— Не затримуйся, будь ласка. Я тут почекаю.

— Але надворі холодно. Йди в машину.

— І тоді ти знову впадеш, бо ж не покличеш мене на допомогу.

— Ти й без того зробив більше, ніж будь-хто інший.

У голосі звучать зрадницькі нотки розчарування у Борисові. Його нетактовний вчинок відносно дружини сіє між нами нову порцію зніяковіння.

На щастя, із бутика визирає усміхнена консультантка і приязно зазиває всередину. Тепер хоч-не-хоч доведеться скласти компанію Наді в магазині. Переступаю поріг за нею та відвертаюсь до вулиці, зображаючи абсолюту байдужість до нового образу братової. Та продавчиня, вгледівши можливість заробити на вартісній вечірній сукні, вирішує затягнути мене у рекламну агітацію. Вона пропонує чашку кави та зручний диванчик у просторій приміряльній.

— Зачекайте хвилинку, зараз ми перетворимо вашу дружину на королеву вчора.

— Але ми…

Я не встигаю пояснити, оскільки телефон в сумочці Наді дає про себе знати. Діставши гаджет, вона з кимось розмовляє.

— Привіт, не мала змоги раніше відповісти. Що? Це стовідсоткова інформація? Але кому це треба? Планова перевірка? Якось так спонтанно. Добре, я буду в квітковому із самісінького ранку. Ти теж підтягуйся.

На секунду наші погляди схрещуються. Обличчя дівчини замість ста відтінків переляку добирає холодної незворушності, притаманної справжній бізнеследі. Навпроти стоїть жінка, готова приймати важливі рішення, кидати виклик проблемам, боротись за перемогу. Разючий контраст знову і знову змушує подивитися на неї під іншим кутом.

Далі розмови не чую. Надя ховається за ширмою, а їй один за одним подають вішаки з одягом.

— Вашій супутниці неймовірно пасуватиме ніжний буковий відтінок, який підкреслить її витонченість і граційність. Такій ідеальній фігурі будь-яка модель позаздрить.

Прокашлююсь, натякаючи дати мені спокій. Щоб працівниця магазину не діставала, втуплюсь у свій гаджет. Для чогось шукаю у соціальній мережі друга Надію Новосяд. За образами на матір я зовсім не звертав уваги на життя брата та його дружини. Однак на моє превелике здивування пошук не дає результатів, користувача з такими даними не існує.

Що за? Намагаюсь пригадати, чи була від неї заявка на друзі — і теж даремно.