Великий світ

Цього разу за дровами до скелі пішов Остап. Ніко тим часом зручніше влаштувався на лаві та по-доброму мовив:

— Питання надто ширке. Тобі від початку розповідати чи як?

За ці кілька секунд Вуся остаточно звільнилась від шоку та теж посміхнулася:

— Ні, я маю на увазі, як чаклуни, ви хто? От він, — вона вказала на Остапа, що виймав з торби сосну, — річковик. Хоча сам дуже образився, коли я його так назвала.

— Ясно-красно! — сказав юнак, — Якби тебе вуглинкою назвали, ти б дуже зраділа?

Вуся, почувши одне це слово, зрозуміла, що має на увазі хлопець.

— А як тоді?

— Ну... Океанарі. Потім ще, заклинателі Води та Духи Океану, хоча це трохи інше, — сказав Ніко із замисленим обличчям, а потім посміхнувся і додав, — Але якби назвала Духом Океану, він би тільки зрадів.

— То ти Океанар? — перепитала Вуся у Остапа, який щойно підійшов.

— Це вже краще за річковика, — схвально відповів хлопець та підкинув у вогонь дрова, після чого сів проруч Ніко.

— Добре, тоді є ще одне, — сказала дівчина, нахилившись вперед та впершись у коліна ліктями. У правій нозі від цього руху знову клацнуло. Маха трохи похилилась вбік, тихо шиплячи крізь зуби.

— Що з ногою? — схвильовано мовив Ніко та, обійшовши багаття, присів біля дівчини.

— Та! Кілька днів тому я втратила свідомість, — вона глянула на Остапа, який теж виглядав збентежено, — Я, мабуть, невдало впала, бо коли отямилась, то іти вже не могла.

— Ясно, я можу це виправити, — чаклун говорив дуже швидко, але розбірливо. — А тобі пропоную трохи підморозити ногу, щоб було не так боляче.

— Добре, — відповіла вона сумно та покірно. Коліно трохи зблідло, а за кілька секунд вкрилось тоненьким шаром криги.

— Все, годі! — скомандував чоловік на ім’я Ніко виставивши перед Вусею долоню, — Якщо переморозити, то воно може тріснути.

— Тріснути? — дівчина злякалась, лід почав повільно сходити. — А може тоді не треба?

— Це буде одна мить і все, — заспокоював юнак.

— Ну добре, — відповіла Вуся перелякано, але слухняно, — Давай, роби.

Ніко зручно взявся за вусину ногу та почав відлік:

— Один... два... Три! — юнак з силою смикнув ногу вгору в намаганні випрямити її.

— Ааа! — закричала Вуся в нескінченний простір неба, яке відкликнулось глухим громом десь на півночі. Нога тричі клацнула та завмерла. Біль та страх дівчини вийшов їм боком. Уся кінцівка: від кінчиків пальців до самих бедер митю скрижаніла, через що хлопцю довелось висмикнути руки та відскочити назад.

— Ні! Ні, не треба! — зарепетувала маха, — Хай радше сама, як природою дано.

— Але ж...

— Ні! Хай сама!

— Гаразд, — скептично мовив Ніко та сів на місце. Вуся ще зо півхвилини сиділа, захопившись обома руками за поламану кінцівку. Потім лід почав потроху сходити, біль теж пройшов.

— Гаразд, — вже не так болісно говорила Вуся, — То.. про що я?

— В тебе були питання, — завзято нагадав Остап, який сам ледь не знепритомнів, коли дівчина скрикнула.

— Так. Я хотіла запитати, нащо ви, — вона запнулась, —Що значить, ви мене чекали?

— Це останнє твоє питання чи є інші? — серйозно запитав Ніко, — Я питаю, тому що відповідь на нього дуже довга та навряд чи повна.

— Так тільки цікавіше, — вона знову заговорила спокійно, — Давай, віщуй!

— Гараз, — погодився Ніко. Вуся, передчуваючи довгу оповідь, зручніше влаштувалася на лаві та відхилилась трохи назад. Ніко почав:

— Зо три роки тому, коли на далекому сході прогримів перший вибух, ані Вежа, ані…

— Вежа?! — зірвала його маха, — Ти з Вежі?!

— Ні, але був під її керівництвом, — покірно відповів Ніко.

— Гаразд, — очі дівчини сповнились легким розчаруванням.

Хлопець трохи почекав, чи не кине Вуся іще кілька питань навздогін, і продовжив:

— Ані Вежа, ані Знезим не надали цьому великого значення. Щось задіювати вони почали лише після п'ятого сильного вибуху за сто миль звідси. Тоді в три вири було відправлено розвідників: по п'ять, по десять. Вони хотіли прояснити ситуацію, але не надто вийшло — ні один розвідник не повернувся. Я тоді іще вчився, а по чаклунським школам новини швидко розходяться, тож про всі події із культом знав. Ійєнам вдалось відловити кілька цих оскаженілих і виявилось, що вони просто глузд втратили. Сердова магія стала для них вище будь-яких богів, честі чи моралі. Вони стали підданцями тих, хто вміє гарно говорити. Так і пішла ця сума по світу. Ті, хто їм вірить, стають на їх бік і за хвилину вже не мають власної думки. Це гірше за живих мерців. На сьогодні під їх контролем знаходиться понад сімдесят великих міст і зайняли вони дві треті людського світу та половину Корокосини. Їх мета — замок Знезим — осередок Серда, там до нього веде глибока свердловина. Це думка Ради та керманичів, — Ніко зробив паузу, чим і скористалась Вуся.

— Це не пояснення того, навіщо ми тут. Нащо ти чіпляв наші голови та тягнув сюди попри смерті й біль?

Ніко дивився у вогонь зачарованими, загубленими очима, ніби намагався знайти таку потрібну зараз відповідь. Він так давно знав, що вони спитають це і що вони чекатимуть справжньої відповіді. Він не знав, що говорити, але все ж мовив: