Ширсу

Внизу, навколо гори, стояв густий сірий туман. Він укривав всю долину до самої Гітару, а там, за річкою, блідо сяяли жовті вогні. Малесенькі помаранчеві цятки смолоскипів та жовті прямокутники вікон. Над портом виднілись піки високих башт, посередині розташувався найвищий — пік храму, збудованого усе тому ж дивному божеству. Трохи правіше людина із гострим зором могла помітити щогли торгових суден із парусами — там знаходились причали. Ці судна ледь-ледь відрізнялись від однотонного сірого полотна туману — вони були блакитного відтінку.

Під горою час від часу запалювались тьмяні спалахи культиських заклять. Спочатку вони були блідими, потім яскравішали і врешті на мутній поверхні туману з'являвся маленький отвір. Звідти вилітав яскравий чаклунський заряд і з шаленою швидкістю розбивався об незримого «Саллі». Туманний отвір майже одразу зникав, стягувався в єдину однотонну масу, як море, у яке щойно шубовснувся величезний валун. Він утворював швидку воронку, яка по спіралі миттєво відновлювала гладь туману.

Нарешті лінія горизонту забарвилась в жовтуватий колір. Хоча через густі хмари та той самий туман ця вранішня лінія лише блідо виднілась десь далеко-далеко. Там, де згустки похмурих сердових хмар та сірої монотонної димки зливались в суцільну непроглядну масу. Здавалося, гора Барн витає у величезній грозовій хмарі і от-от розсиплеться в різні боки брудною сірою зливою.

Ір сидів на огорожі західної вартової вежі. Він просидів тут з півночі, коли прокинувся і через тривожні думки щодо сьогоднішнього дня так і не зміг знову заснути. Передчуття, що сьогоднішні їх дії призведуть до фатальних наслідків, не покидало його з учорашнього вечора, коли вони з воєводою Тодом обговорювали можливі розвитки сюжету.

Коли Тоду було викладено серйозність набутої ситуації, той відреагував досить спокійно.

— Під час доповіді я відчував, що ви щось не договорюєте, тому був готовий до такого повороту подій, — сказав він.

Сьогодні вранці півтисячі людських воїнів під захистом дванадцятьох єнів мали вийти з Барну, пройти крізь ворожі ряди та дістатися лісу, що за дві милі звідси, зазнавши якнайменше втрат. Там людям буде значно зручніше відбиватись чи ховатись від культистів, а єни відчуватимуть себе, ніби риби в воді – в лісі вони зможуть значно ефективніше блокувати закляття, а дерева під керівництвом чарівників стануть смертельною зброєю. Хто-хто, а єнські чаклуни знають, що нашепотіти старим могутнім велетням, щоб ті стали на їх бік.

Всю ніч в місті була метушня: люди збирали речі та готували обладунки перед боєм. Вони готувались дуже ретельно, гострили мечі та лаштували кольчуги. Люди вірили, що єни їх витягнуть, вірили, що небеса на їх боці. Попівночі майже всі рушили в храм. Звідси Іру не було видно, що вони там роблять, але йому колись говорили, що люди стають на коліна і читають щось схоже на захисні закляття, звертаючись до того ж таки божества. Дурня! Просити богів про допомогу те саме, що носити в ситах воду — дурня! Вони задарма й дощу не зроблять. Вони користолюбні могутні створіння, які можуть хіба що метнути кілька блискавок в допомогу, але і те - за незліченні дари.

Cонце нарешті виповзло з-за розмитого туманом обрію. Світло-помаранчева смуга ліниво сходила на сірі хмари. Іру прийшла в голову думка, що це вже не те Сонце, яке він пам‘ятає. Може це вже якесь інше, нове Сонце, замість справжнього, яке з’явилося, поки небо було закрите хмарами? А може це просто якесь стабільне сердове сяйво, яке імітує Сонце? А може це взагалі ілюзія, створена культистами, щоб збити все живе спантелику? Біс його знає! Ір вирішив, що такі думки зараз зовсім недоречні. Треба думати про справу, про майбутню вилазку назовні із людським військом.

Сонце сходило. На дерев'яних сходах, що вели на вежу, почулись гучні важкі кроки. Звук був як від ударів міцного каменю об дерево.

«Так підбиті чоботи Крида» — подумав Ір. Він не помилився. Зі сходів з'явився сар Крид у трохи потертому помаранчевому плащі.

— Тод наказав повідомити, що військо готове до виходу, — доповів він.

— Орату, Криде, — привітався Ір.

— Орату.

— Кажеш, готові рушати? — озирнувся на юнака Ір.

— Так.

— На твою думку, ми дійдем до лісу, Криде? — голос Іра звучав дещо загублено, віддалено.

— Якщо вам дійсно цікаво, то у нас мізерні шанси, — чесно відповів Крид. Після деякої паузи Ір мовив:

— Я думаю, їх нема, — він зістрибнув з огорожі. Ійєни мовчки рушили вниз дерев'яними сходами.

* * *

Загуркотіла, зарипіла глухим своїм голосом старезна брама міста Барн. Дзвеніли ланцюги, рипіли засуви. За тою мовою не чути було нічого більше, хоча все живе гомоніло і лише деякі люди мовчали, відчуваючи велике горе. Раз – гуууурр… Два – гууурр… Раз... За десять чи п'ятнадцять хвилин півтисячі людей та дванадцять їх захисників в гнітючій тиші стояли перед піднятими воротами. Назад вже нікуди. Загін рушив.

За інструкціями Іроглія всі людські бійці були ретельно розставлені: сміливці попереду, а досвідчені воїни – вздовж зовнішнього кільця та всередині строю в шаховому порядку. Таким чином магічні щити воїнів утворювали єдиний збалансований «щит зі щитів», який зусиллями бійців мав захищати загін після виходу за зовнішній оборонний мур, до якого простягався великий магічний щит, що куполом накрив гору Барн.

Вниз вела полога дорога, яка огинала гору вісім повних разів. З цим ґрунтовим шляхом скеля нагадувала морський маяк.