Від початку до кінця

Сердечні справи

Перерва.

-Організаційний момент. -мовила вчителька.
-Знову? - мляво пробурмотів Олександр Швець.
-Сашко, не перебивай.
-А я не Сашко, я Олександр.
-Замовкни вже, Швець. - відкликнувся однокласників голос.
-Що Швець, то Швець, але ж шити я не вмію.
-Навчишся, а зараз вчися тут. - тихий голос видався із іншого кінця класу.
-Діти, ви ж хочете чудово провести вечір? - привернула увагу учнів до себе вчителька.
-Так.  
-Тоді послухайте мене, будь ласка. У вівторок, 14 лютого, День Святого Валентина. Наш шкільний комітет підготує місце, цікаву програму і тп. Щодо вас, прошу поводитися культурно. Кирило, ти відповідаєш за дисципліну нашого класу там. Дівчата, одягайтеся пристойно. 
-А хлопцям неприйстойно можна?
-Сашко!
-Що?
-Словом, майте совіть. Всім усе зрозуміло?
-Ні.
-Сашко, що ти хочеш?
-Просто я дещо не зрозумів.
-Що?
-Малюватися можна?
-Якщо дуже сильно хочеться ,то що я вдію, красся.
-Ви хотіли сказати -"малюйся"?
-Малюйся!

Кінець уроків.

-Хто сьогодні чергує? - запитав Олександр.
-Ти. - крикнула "гальорка" виходячи з класу.
-Серйозно?
-Так!
-Ні, сьогодні я, вони жартують. - мовила дівчина, і взялася закладати стільці на парти.
-Ясно. - промовив хлопець і почав повторювати за дівчиною.
-Дякую, далі я сама.
-Окей, бувай.
-Бувай.

Дорога додому.

-Трясця, телефон! 

Біля порогу ліцею.

-Ти чого назад повернувся? - запитала дівчина виходячи із закладу.
-Та, я йолоп, телефон забув.
-Завтра субота, цікаво вийшло б. - з посмішкою промовила кароока.
-О так.
-Еге, дуже.

Дорога додому, вже із телефоном.

-Чекай! - крикнув хлопець торкнувшись плеча дівчини.
-Що? 
-Твої окуляри.
-Ой, я геть про них забула!
-Вони на парті були.
-Я вже зрозуміла.
-Хех.
-Дякую, що приніс.
-Та я так, просто, ну, на здоров'я. - почухав потилицю хлопець.
-Дякую. - усміхнулася чорнява.
-Давай на чай, до кафе "Кавовий світ", я пригощаю. - зупинившись сказав хлопець.
-Може ліпше на каву до кафе "Чайний світ" ? - засміявшись відповіла запитанням на запитання дівчина.
-О, а давай на морозиво у "Морозиво", га?
-Згода.

За кілька хвилин.

-Тобі яке?
-Хмаринку.
-Яку?
-Білу.
-Окей. Дві ванільні "хмаринки", будь ласка.

За кілька хвилин.

-Обожнюю морозиво.
-Я теж.
-Дякую.
-Немає за що. - відповів Сашко облизавши морозиво над верхньою губою.
-Не знецінюй свої вчинки. - усміхнулася брюнетка поглянувши йому у вічі і  відвернулась у далечінь парку.

За кілька хвилин.

-Я тебе проведу, вже темніє. - стверджено заявив Олександр.
-Добре.
-Як справи?
-Та, нормально, твої як?
-Можуть бути. 
-Ясно.
-Який твій улюблений фрукт?
-Яблуко, а твій? - із крихтою подиву відповіла дівчина.
-Теж.
-Зрозуміло. А улюблений овоч?
-Картопля, а твій?
-Морква.
-У нас надто сенсова розмова.
-Точно. 
-Яка музика тобі подобається?
-Маю навіть улюблений гурт.
-Який?
-Жадан і Собаки!
-Уяви...
-Що?
-Мій теж!
-Круто!
-Знаєш що?
-14 числа у них концерт! О восьмій.
-Так, знаю.
-Йдеш?
-Сама не хочу.
-Життєво. 
-Еге.
-Тому...
-Що?
-Ми йдемо разом! - вигукнув Олександр.
-Згода! - не стримуючи радощів викрикнула дівчина.

За кілька хвилин.

-Ми прийшли. - мовила дівчина.
-Угу.
-Дякую, що провів.
-Завжди радий бути тобі корисним!
-Я рада, що ти радий бути мені корисним. - з щирою усмішкою промовила дівчина і пішла кілька разів обернувшись і глянувши на хлопця.

-Наталю, Наталю, що ж ти зі мною робиш. - пробурмотів у далечінь Олександр чухаючи потилицю і ледь стримуючи усмішку.

Наступний день.

-Наталю! 
-Олександре?
-Ура!
-Що? Чому ти біг?
-Що? Я начешті чую базову і найкращу форму свого імені. І чому я біжу? Тебк наздоганяю.
-Навіщо?
-Щоб не йти одному.
-Куди?
-А куди ти йдеш?
-До магазину, за покупками. Сьогодні субота. Тож є кілька справ. - відповіла Наталія.
-Ясненько.
-А ти?
-Аа, яя, ее, також.
-Що? 
-Маю кілька справ. - впевнено відповів Олександр.
-Яких справ?
-А в тебе які?
-Неважливо.
-Та ж сама ситуація.
-Окей.
-Ну добре, щасти.
-Еге,  спасибі, і тобі.

Дівчина повернула у бік крамниці, а хлопець пішов далі.

Вечір.

Електронна бесіда між Натілією та однокласником.

Гєна : Превет, йа тибе кухаю нат го  зустринемось у школи в дивятій години і пядесять филин
Наталія : Вітаю, Генадію.  на скільки я пам'ятаю, то вже кілька разів тобі відмовляла. Чому ти ігноруєш мої прохання?
Гєна : Нат чого ти не шариш шо ти класна
Наталія : Хто таке говорив?
Гєна : Ніхто і шо
Наталія : Нічого.

Електронна бесіда.

Олександр : Привіт, як ся маєш?
Наталія : Добре, а ти? 
Олександр : Не погано. Я маю прохання.
Підемо завтра погуляти?
Наталія.: Побачимо.

Наталія та Олександр кілька разів так бачилися. Їм цікаво разом проводити час. 
Це весело та пізнавально.

Вечір 13 лютого.

-Завтра концерт, готова?
-Завжди готова.
-Молодець - усміхається дівчина.
-А ти?
-Звісно!

14 лютого, вечір.

Після концерту.

-ЦЕ НАЙЛІПШЕ, ЩО Я БАЧИЛА! - крикнув Олександр.
-Чудово! Я теж! - вигукнула Наталія.

За проведений разом час, вони стали добре спілкуватися.

-А коли ти квиток не міг у  руках знайти!
-Хахах, серйозно. Сміхота.

-А як ти цукерку зловила!

-До речі, це тобі.

-Тістечко у формі сердечка?

-Смачне.

-Поділитися?

-Та ні, дякую.

-Трішки. - хлопець простягнув маленький, але ласий шматочок Наталії.

-Гаразд, якщо тобі так буде спокійніше. - дівчина потягнулася за шматочком.

-Як?

-Смакота.

-Отож.

-Словом, Жадан і Собаки, найліпше, що може бути! - захоплено щебетала дівчина.

Раптом хлопець тицьнув дівчині власноруч зроблену квіточку із паперу із цукеркою всередині та звірку віршів Жадана, де на внутрішній частині титулки написано - "Шавлій Наталії". 

-Це ти мені!?
-Так.
-Дякую, дякую, дякую! Коли ти взагалі встиг... - ледь стримуючи емоції клекотала Наталія, на що хлопець лише чарівно усміхався.
Дівчина автоматично потягнулася обійняти Олександра. І що дивно, нічого не завадило. Таки обійняла. Хлопець теж обійняв дівчину. І чи також автоматично, чи перечиталися книжок, чи передивилися фільмів, чи вони просто змовилися створити таку милу сцену, хлопець миттєво поцілував дівчину у маківку. Було це все надто швидко.Та у кожного лишилися якісь емоції.
-Не шкодуєш, що у ліцей на вечірку не пішла?
-Ані крихти. - впевнено відповіда Наталія.

Рік потому.

14 лютого. Після концерту Жадана і Собак.

-Наталю!
-Олександре?
-Це тобі!
-Нова книга Жадана!
-Так!
-Спасибі тобі! 
-На здоров'я!
-Чекай, ще що таке!?
-Мм?
-Яка ще "Швець Наталія"?
-Інвестиції у майбутнє.
-Дратуєш.
-Невдячна. - хлопець поглянув глибокими очима у її, коли ж  Наталія поцілувала Олександра.
-Сам такий. - не злісно прошипіла крізь зуби дівчина. І пішла дорогою додому.
-В тебе щось випало. - хлопець помітив, як щось вилетіло із кишені дівчини. 
-Це Валентинка. - дівчина підняла.
-Кому?
-Була тобі.
-В мене тобі теж є.

Обмінялися Валентинками.

-Дякую, мені приємно. - пробурмотіла дівчина. 
-Тобі дякую. - хлопець пригорнув дівчину до себе та поцілував у маківку. 

Десь у далекому майбутньому.

14 лютого.

-Це тобі, глубко. - дідугань вручив бабці нову книгу Жадана, коли та розпливлася в усмішці.
-Олександре, Олександре, ти не змінюєшся.
-Щось не влаштовує?
-Навпаки. Мій сивий голубе. Аж надто все казково. А це тобі. - старенька смикнула рушник і перед ними відкрився вигляд смачного, але корисного тортику у формі серця.
-Ти не змінюєшся, Наталю.
-Щось маєш проти?
-Та ні, просто, досі ніяк не можу звикнути жити із найліпшою жінкою світу.
-Скажеш таке.
-Вір мені.
-Та вірю я, вірю.
-Ось і чудово.

Сивий голуб пригорнув до грудей свою голубку. І як колись, поцілував у маківку.