Розділ 43.

Її ноги ковзали по мокрій підлозі закинутого складу, серце билося так гучно, ніби намагалося вирватися з грудей. Ліхтарик у руці тремтів — чи то від страху, чи від того, що її буквально трусило від думки, що вона може запізнитися.

— Марко… — голос зривався, слабкий, ледь чутний у величезній порожній будівлі. — Марко, відповідай… будь ласка…

Повітря тут пахло іржею, холодом і смертю. Кожен її крок луною відгукувався десь у темряві. Але вона не зупинялася — не могла.

Поки не почула тихий, задушений стогін десь попереду.

Вона застигла, а потім — рвонула вперед.

— Марко?!

Тінь ворухнулася біля стіни, там, де колись мабуть стояв медичний стіл чи обладнання. Обшарпана плитка, зламане скло, залишки старої катал­ки… І серед цього — він.

Марко сидів на холодній підлозі, притулившись плечем до стіни, весь у крові, з розсіченою бровою, посинілими губами. Очі ледве відкривалися.

— Ізабелло? — шепіт, який був слабшим за подих.

У неї мить зупинилося серце.

— Я тут… я з тобою… — вона впала на коліна поруч, торкнулася його щоки, яка була гарячою від лихоманки. — Боже, Марко, що вони тобі зробили…

Він спробував усміхнутися. Невпевнено, боляче.

— Я… намагався дійти… до тебе…
— Тсс, не говори, — вона провела пальцями по його волоссю. — Я сама тебе знайшла. Я завжди знайду.

Його голова впала їй на плече.

— Думав… не встигну… — подих зірвався, хрипкий, з болем. — Я не хотів… щоб ти бачила мене таким…

— Я хочу бачити тебе будь-яким, але живим, чуєш? Живим.

Вона зняла свою куртку й накрила його плечі, намагаючись зігріти.

— Ти в безпеці, Марко. Я заберу тебе звідси. Я не залишу.

Він ледве торкнувся її руки своїми пальцями.

— Я знав, що ти прийдеш…
— Ти мій чоловік, — вона зціпила зуби, підводячи його на ноги. — І я тебе нікому не віддам. Нікому.

Марко хитнувся, але залишився стояти, тримаючись за неї.

— Ізабелло…
— Так, коханий?
Він подивився на неї. Очі — затуманені болем, але повні єдиного почуття.

— Ти врятувала мене.

Вона поцілувала його лоб, не стримуючи сліз.

— І зроблю це ще тисячу разів, якщо треба. Ходімо. Ти зі мною.

Вони зробили перші кроки в темряві — вона тримала його міцно, як ніколи.

Вона знайшла його. І вона збереже його.

За будь-яку ціну.