Розділ 24.

Море було тихим.
Ніби саме небо вирішило дати нам перепочинок після всього, що сталося.

Ми поверталися до маєтку, і цього разу не було тіні страху, що хтось побачить, осудить, розлучить.
Лише ми.
Я — донька мафіозі.
Він — мій тілоохоронець, мій захист, мій світ.

Марко сидів поруч, за кермом чорного «Мазераті». Сонце ковзало по його щоках, і я не могла відірвати погляду.
Його пальці — на кермі, сильні, впевнені.
Його профіль — різкий, але спокійний.
І ця крива усмішка в кутику вуст, яку він не міг приховати.

> — Ти так дивишся, наче хочеш мене з’їсти, — промовив він, не відводячи погляду від дороги.

— Може, і хочу, — відповіла я, нахиляючись до нього. — Десять років чекати — це жорстоко.

Він розсміявся, але в тому сміху була тінь ніжності.
— Десять років, так. І ще стільки ж я вчився стримуватися.

Я торкнулася його руки, провела пальцями по шраму, який залишила та куля.
— А тепер не потрібно.

Він подивився на мене. І цей погляд був наче полум’я — тихе, але таке, що спалює дотла.

---

Коли ми приїхали, маєток зустрів нас тишею.
Батько вже залишив дім, давши нам простір. Його благословення відчувалося навіть у повітрі — легкому, майже нереальному.

Я пройшла коридором, у якому виросла. Тут усе нагадувало дитинство — картини, люстри, мармурова підлога.
Але тепер я була інша.
Тут більше не жила дівчинка.
Тут жила жінка, яка знала, кого хоче.

Я зупинилася біля дверей його кімнати. Відчинила.
Марко стояв біля вікна, спиною до мене.
Світло заходу заливало його плечі, і я відчула, як у грудях тремтить серце.

> — Ти впевнений, що це не помилка? — прошепотіла я.

Він обернувся.
— Якщо це помилка, то я хочу помилятися до кінця життя.

Я зробила крок уперед. Потім ще один.
І ще.
Поки не відчула його долоню на своїй щоці.
Поки між нами не залишилося нічого — лише дихання, яке спліталося.

> — Я кохаю тебе, Марко, — сказала я. — Не як охоронця. Не як заборонену мрію. А як свого чоловіка.

Він не відповів словами.
Його губи знайшли мої.
Поцілунок був повільним, глибоким, майже урочистим.
Ні поспіху, ні страху. Лише тепло і свобода.

Мої пальці ковзнули по його сорочці, я відчула, як стискається його тіло.
Він зітхнув мені в губи.

> — Ти навіть не уявляєш, як довго я мріяв про цей момент, Белла.

— Покажи мені.

Він підняв мене на руки, і я відчула, як світ навколо зникає.
Тиша. Подихи. Стихія.
Ніяких тіней, ніяких таємниць.

Тільки ми.
Без минулого.
Без страху.
Без меж.

---

Пізніше, коли я лежала в його обіймах, світ здавався зовсім іншим.
Його пальці ковзали по моїй шкірі, залишаючи за собою тепло.

> — Знаєш, — прошепотів він, — я ніколи не думав, що принцеса мафії навчить мене кохати.

Я усміхнулася, заплющуючи очі.
— А я ніколи не думала, що тілоохоронець стане моєю долею.

---

І, здається, вперше за довгі роки, ми обоє нарешті спали спокійно.
Бо тепер не було ні заборони, ні страху.
Тільки любов.
І нове життя, що починалося світанком.