Розділ 1

Ізабелла завжди знала одне: її світ побудований на золоті, страху і крові. Маєток її батька, Доменіко Россі, простягався на пагорбі над містом, нагадуючи фортецю — місце, де народжувалися легенди і ламалися долі.

Сьогодні вона поверталася додому після року навчання за кордоном. Двадцять років — вік свободи, експериментів і бунту. Але для неї це було ще й повернення до того, кому вона поклялася належати серцем з дитинства.

Марко Де Лука.
Її охоронець.
Її перша заборона.
І найбільша слабкість.

Коли вона побачила його вперше — їй було всього десять. Він стояв біля входу до маєтку, молодий, похмурий, непохитний. У руках — зброя, в очах — вірність. А вона тоді подумала: ось він. Мій герой.

Він став її тінню, її стіною, її мовчазним ангелом-охоронцем. І кожного року його відстань здавалася більш болючою.

І тепер, коли машина під'їхала до знайомих воріт, серце Ізабелли забилось швидше. Вона хотіла побачити його погляд. Хотіла відчути, що він змінився, а може… що він ще пам’ятає маленьку дівчинку, яка клялася стати жінкою, здатною його завоювати.

Двері авто відчинилися, і в м’яке світло сонця ступила вона — вже не дівчинка, а красива, впевнена молода жінка.

І він стояв там.

Марко.
Чорний костюм, підтягнуте тіло, гострі риси, погляд, холодний, як сталь. Тепер він чоловік, сильний, небезпечний. І заборонений для неї більше, ніж будь-коли.

Він ледь кивнув, стримано, професійно.
Тільки очі видали щось — мить здивування, тінь емоції, яку він намагався придушити.

— Вітаю вдома, сеньйорина, — голос глибокий, низький, спокійний.

Вона всміхнулася, її губи торкнулася хитра посмішка.

— Ти можеш називати мене Ізабелла. Ми ж знайомі… вже десять років.

Він на секунду відвів погляд, ніби ховаючи щось небезпечне.

— Тут є правила. І я їх дотримуюся.

— А я… — вона ступила ближче, так, що між ними залишився лише подих. — Я створена, щоб їх ламати.

Марко напружився. Вона відчула це. Побачила, як у його очах на мить зламалася броня.
Бо він теж бачив зміни. І вже не дивився на неї як на дитину.

Але між ними стояла стіна: мафія, обов’язок, вірність.

— Я тут, щоб захищати вас, — тихо сказав він. — І лише це.

— Подивимося, Марко, — вона прошепотіла. — Подивимося.

Вітер зрушив листя, а десь далеко гавкнула охоронна собака. Світ дихав напругою.

Гра почалася.