Розділ 21

Ніч ще не закінчилася. Полум’я в каміні майже згасло, залишивши після себе лише тліюче вугілля. Джейн лежала на килимі, загорнута в плед, а Едвард — поруч, притискаючи її до себе. Вона відчувала його тепло, його серце, що билося рівно, й вірила, що нарешті вони знайшли спокій.

Але спокій тривав недовго.

Раптово в кімнаті піднявся пронизливий вітер, хоч вікна були щільно зачинені. Книги на полицях почали падати, двері грюкнули самі по собі, і навіть килим під їхніми тілами здригнувся.

— Вона… — Джейн піднялася, серце закалатало.

З тіні в кутку вийшла Вікторія. Цього разу вона виглядала страшнішою, ніж будь-коли: її волосся скидалося на чорний дим, очі палали, а тіло, прозоре раніше, тепер набуло щільності, майже матеріальності.

— Як ви посміли! — її крик рознісся маєтком, немов удар дзвону. — Як посміла ти, дівчино, забрати те, що належить мені!

Едвард піднявся, прикривши Джейн своїм тілом.
— Вікторіє, досить! Це закінчилося. Ти не маєш влади над моїм життям.

Вона розсміялася — сміх був жахливим, немов тріск скла.
— Не маю влади? Подивись!

Її руки простягнулися вперед, і в ту ж мить картина над каміном впала, шибки у вікнах затріщали, а полум’я в каміні вибухнуло чорним димом.

Джейн відчула, як щось холодне, нематеріальне, але жорстке схопило її за горло. Вона задихнулася, намагаючись вирватися, але пальці-невидимки стискали все сильніше.

— Ти забрала його тіло… але його душа належить мені! — зловтішно прошипіла Вікторія.

— Ні! — Едвард кинувся вперед, намагаючись зірвати невидимі пута, але його відкинуло вбік, наче невидимий удар пройшов крізь груди. Він заридав від безсилля.

Джейн хрипіла, її очі наповнилися слізьми, але навіть тепер вона дивилася на Едварда. Її пальці тремтіли, простягалися до нього.

— Ти… не… забереш… — видушила вона крізь біль. — Я… не віддам його тобі!

І в цю мить у ній знову прокинулося світло — тепле, сліпуче, сильніше за страх. Воно вирвалося з її грудей, немов полум’я, охопило простір довкола, змусивши тінь Вікторії завити від люті.

Сила розлетілася хвилею, і дух відкинуло назад. Вона відступила, але цього разу не зникла, а вдарила ще сильніше:
— Ви обоє горітимете зі мною! Якщо не в житті — то в смерті!

Її крик рознісся коридорами, і дім задрижав, наче сама земля під ними розкривалася.