Розділ 19

Кімната знову опустіла, але тиша тепер була іншою — не спокійною, а наповненою гулом крові у скронях. Джейн усе ще відчувала слабкість, але Едвард тримав її на руках, ніби боявся відпустити.

Він опустив її у крісло біля каміна й став на коліно поруч. Його пальці ковзнули по її обличчю, відсунувши пасмо волосся.
— Ви навіть не уявляєте, що зробили, Джейн… Ви встояли там, де я роками тремтів. Ви стали стіною між нею і мною.

— Я просто… не могла дозволити їй перемогти, — прошепотіла вона.

Едвард посміхнувся гірко, але в його очах блищала гордість.
— Ви сильніша, ніж думаєте. І чесніша, ніж я заслуговую.

Він схопив її руку й несподівано притиснув до своїх вуст. Джейн здригнулася, серце шалено закалатало.

— Я роками жив у темряві, — його голос зірвався. — І коли ви з’явилися… я вперше знову побачив світло. Джейн, ви — єдине, що утримує мене від того, щоб зануритися у прірву остаточно.

Її очі розширилися. Вона відчувала, як усередині щось розквітає, розбиваючи всі колишні сумніви.

— Едварде…

Він схилився ближче, так, що вона відчувала його подих на своїх губах.
— Я кохаю вас, Джейн. Кохаю так, як не кохав ніколи нікого.

У цей момент світ навколо зник. Вона не думала про минуле, про Вікторію, про страхи. Лише він — поруч, живий, теплий, справжній.

Їхні губи нарешті зустрілися. Спочатку несміливо, ніби вони боялися зламати щось тендітне. Але потім — глибше, пристрасніше, із відчаєм двох людей, які надто довго стримували себе.

Його рука обіймала її талію, її пальці ковзнули по його шиї. У цьому поцілунку було все: біль, прощення, надія. І любов, яка нарешті вирвалася на волю.

Коли вони відхилилися одне від одного, обоє важко дихали. Джейн торкнулася його щоки.
— Я теж кохаю вас, Едварде.

Його очі спалахнули так, ніби ці слова стали для нього єдиним порятунком.