Розділ 18

Полум’я в каміні вирвалося вгору, згустившись у чорний дим, що закружляв по кімнаті. Холод пройшовся по стінах, і Джейн відчула, як кожна волосинка на її тілі піднялася дибки.

З тіні вийшла Вікторія. Її силует виглядав майже тілесним: блискучі очі, усмішка, від якої серце Джейн завмерло.
— Ти справді вважаєш, що можеш замінити мене, дівчинко з дитячого будинку? — голос колишньої дружини Керрінгтона був водночас шепотом і криком. — Я була, є і залишуся частиною цього дому. І його.

Едвард ступив уперед, але Джейн торкнулася його руки.
— Ні. Дайте мені.

Він здригнувся, хотів заперечити, та погляд Джейн був непохитним.

Вона зробила крок назустріч примарі, попри те, що холод сковував її легені, а серце билося так, ніби ось-ось розірветься.
— Ви — не більше ніж тінь минулого, Вікторіє, — її голос тремтів, але вона змусила себе говорити далі. — Ви втратили своє тіло, своє життя. І тепер тримаєтесь лише за ненависть. Але це не дає вам права руйнувати чуже.

Вікторія розсміялася, звук був схожий на скрегіт металу.
— Ти смієш повчати мене? Я віддала душу, щоб він ніколи мене не забув! А тепер якась сирота думає, що може стати моєю заміною?

— Я не заміна, — сказала Джейн твердо. — Я жива. І саме тому маю більше сили, ніж ви.

Вона відчула, як десь у глибині грудей народжується щось тепле — спогади про те, як вона виживала в дитячому будинку, як ніхто не захищав її, як вона навчилася боротися сама. Вона знала біль, знала втрати, але не дозволила цьому зламати себе. Це і було її силою.

Джейн зробила ще крок.
— Ви — лише тінь. Але я — світло.

І в цю мить полум’я в каміні раптово спалахнуло ще яскравіше, освітлюючи її обличчя. Тінь Вікторії здригнулася, відступивши назад, неначе сила Джейн справді обпікала її.

Едвард, завмерлий досі, з жахом і благоговінням дивився на Джейн. Вона стояла перед духом його минулого — маленька, тендітна, але водночас сильніша, ніж він сам.

Вікторія завила.
— Ти… ти не зможеш довго мене тримати! Я повернуся! І заберу його у тебе!

Чорний дим розвіявся, і кімната наповнилася лише важким подихом Джейн і тріском дров.

Вона хитнулася, майже втрачаючи рівновагу, але Едвард вчасно підхопив її. Його руки тремтіли.
— Джейн… Боже мій… Що ви зробили?

Вона втомлено притулилася до нього.
— Я просто перестала боятися.