Розділ 11

Вночі Джейн прокинулася від тихого гуркоту. Серце її шалено закалатало — спершу вона подумала, що це їй наснилося. Але звук повторився: різкий, мов щось важке впало на підлогу.

Вона кинула погляд на годинник — друга ночі. У маєтку панувала мертва тиша, яку порушував тільки цей звук. Джейн швидко підвелася й вийшла в коридор.

Десь нагорі почувся дитячий крик.

— Джейн! — Аделіна.

Не вагаючись, вона кинулася сходами догори. Коли відчинила двері в дитячу, серце завмерло: вікно було розчинене навстіж, штори шалено майоріли на вітрі. Дівчинка сиділа в ліжку, тремтячи, її очі були широко розкриті від жаху.

— Там… там була жінка, — прошепотіла Аделіна, хапаючи Джейн за руку. — Вона дивилася на мене крізь вікно.

Джейн кинулася до вікна й виглянула в темряву. Нічний сад лежав перед нею сповитий туманом. Жодної живої душі. Але вона відчула — хтось дійсно був тут, буквально мить тому.

У цей момент за її спиною почувся тихий шепіт. Наче хтось стояв поруч:

— Вона не твоя. Вона моя.

Джейн різко озирнулася, але в кімнаті нікого не було. Лише Аделіна стискала її руку до болю.

Дівчинка заплакала:
— Це та сама… що приходить у мої сни.

Джейн пригорнула її до себе, відчуваючи, як страх стискає горло. Вона мала залишатися сильною заради дитини, але власні руки тремтіли.

— Все добре, я тут, — прошепотіла вона. — Ніхто тебе не забере.

У дверях раптово з’явився Едвард. Він був у темному халаті, волосся розкуйовджене, обличчя бліде. Його очі відразу впали на відкрите вікно, потім — на Джейн і перелякану Аделіну.

— Що сталося? — голос його був напружений, але тихий.

— Вона бачила… жінку. Тут, у вікні, — Джейн говорила швидко, намагаючись не втратити самовладання.

Едвард стиснув щелепи, різко зачинив вікно й опустив важкі штори.
— Вам обом краще залишатися разом. Зараз же.

— Але хто це? — не витримала Джейн. — Хто приходить до неї ночами?

Едвард подивився на неї довго й холодно, ніби вирішував, чи може сказати правду. Нарешті його голос пролунав майже шепотом:

— Це не хтось. Це вона.

Джейн відчула, як серце в грудях зробило болючий стрибок.

Аделіна тим часом схлипувала й чіплялася за Джейн, ніби боялася відпустити.

У ту ніч ніхто більше не спав. І вперше Джейн зрозуміла: небезпека не десь у минулому. Вона вже тут.