Розділ 10

Маєток був тихим, як завжди після заходу сонця. Аделіна вже спала, персонал розійшовся по своїх кімнатах. Джейн залишилася в бібліотеці — величезній, з високими стелями й книжковими стелажами до самої стелі. Вона шукала щось для читання, але натомість знайшла те, чого не мала бачити.

На одному зі столів, серед розкиданих документів, лежала невелика чорна коробка. Вона виглядала недоречно серед книжок. Джейн обережно відкрила її й завмерла.

Всередині — жіноча каблучка. Вишукана, з великим смарагдом, що виблискував навіть у слабкому світлі лампи. Але не сама каблучка змусила її серце стиснутися, а гравіювання на внутрішній стороні:

«Мій вічний Едварде. — Л.»

Літера "Л". Її пальці здригнулися. Це могла бути лише колишня дружина.

Раптом вона помітила ще один предмет у коробці: невеликий диктофон. Джейн натиснула кнопку «відтворення», і кімнату наповнив жіночий голос. Той самий голос, який вона чула ночами.

— Ти ж обіцяв мені… пам’ятаєш? Ми завжди будемо разом. Ти не втечеш, Едварде. Ніколи.

Джейн відсахнулася. У неї похололи руки. Голос звучав так живо, ніби жінка стояла поруч.

— Ви не повинні цього слухати.

Джейн різко обернулася. У дверях стояв Едвард. Його погляд був темним, як ніч, і в ньому блищала лють, змішана з болем.

— Це… це її голос? — ледь вимовила Джейн.

Він підійшов ближче, одним рухом забрав диктофон і коробку.
— Є речі, які ви не розумієте. І краще вам не намагатися.

— Але ж вона… вона ще… жива? — запитала Джейн, хоча сама боялася відповіді.

Едвард на мить завмер. Його щелепи стиснулися, він відвернувся, ніби не міг витримати її погляду.

— Іноді мертві залишаються ближчими, ніж живі, — відповів він глухо.

Він пішов, не озирнувшись.

Джейн залишилася стояти серед книг і тіней, відчуваючи, як у грудях зростає страх. Уперше вона усвідомила: те, що переслідує Едварда, може бути смертельно небезпечним не лише для нього.

---

Вночі Джейн довго не могла заснути, а коли нарешті заплющила очі, їй здалося, що вона чує тихий шепіт прямо біля вуха:

— Назавжди моя…