Розділ 9

Наступного вечора Джейн довго не могла заснути. Події біля каміна не виходили з голови. Її серце досі пам’ятало той момент, коли він нахилився так близько, що повітря між ними наелектризувалося. Вона знала: вони перетнули невидиму межу, і повернутися назад уже неможливо.

Вирішивши трохи провітритися, вона тихо вийшла в сад. Осіннє повітря було прохолодним, але чистим, небо всіяне зірками. Вона стояла біля кам’яної огорожі, коли почула кроки позаду.

— Ви не боїтеся темряви? — озвався знайомий голос.

Вона обернулася — Едвард. У темному пальті, з руками в кишенях. Він виглядав втомленим, але водночас — неймовірно сильним, ніби темрява була його стихією.

— Після кількох ночей у цьому домі темрява вже не така страшна, — відповіла вона, намагаючись усміхнутися.

Едвард підійшов ближче.
— Я іноді думаю, що темрява — чесніша за світло. В ній ми справжні. У світлі ми всі носимо маски.

— А яка ваша? — запитала Джейн тихо.

Він зупинився, дивлячись на неї довго і важко, наче борючись із самим собою.
— Людина, якій довіряти небезпечно.

— Чому? — її голос тремтів.

Едвард нахилив голову, вдивляючись у її очі.
— Бо все, до чого я торкаюся, або зникає, або ламається.

Джейн відчула, як холод пройшовся по шкірі, але не відступила.
— Аделіна ж не зламана. Вона любить вас.

На мить його обличчя стало м’якшим. Він відвернувся й подивився на темне небо.
— Вона — єдине, що тримає мене тут. Але навіть для неї я не можу стерти минуле.

— Минуле не визначає, ким ви є зараз, — тихо сказала Джейн.

Він повернувся, і в його очах блиснуло щось небезпечне й водночас болісне.
— Ви говорите так, ніби вірите, що у мене ще є шанс.

— Я вірю, — відповіла вона, майже не усвідомлюючи власних слів.

Він зробив крок до неї. Тепер їх розділяло лише кілька сантиметрів. Його рука піднялася, ніби хотіла торкнутися її щоки, але завмерла у повітрі.

— Джейн, ви не розумієте, у що втручаєтеся, — його голос був хрипким, майже зірваним. — Я не той чоловік, якого ви думаєте бачите.

— Може, ви боїтеся, що я побачу вас справжнього? — відповіла вона тихо, але впевнено.

Їхні погляди злилися. І в ту мить між ними вже не було нічого, крім напруги й забороненого бажання. Але замість того, щоб поцілувати її, Едвард різко відступив.

— Вам потрібно повернутися до будинку, — сказав він сухо. — Пізно.

Він розвернувся й пішов геть у темряву, залишивши її з серцем, що калатало, й тисячами питань без відповідей.

---

Джейн дивилася йому вслід і вперше відчула: його темрява почала затягувати і її.