Розділ 8

Джейн намагалася уникати господаря після тієї ночі. Але уникати Едварда Керрінгтона в його ж домі було так само марно, як уникати власної тіні.

Вдень він поводився так, ніби нічних подій не було: говорив із працівниками, займався бізнес-дзвінками, іноді на кілька годин зникав у кабінеті. Але кожного разу, коли їхні погляди зустрічалися, у Джейн перехоплювало подих. В його очах було щось таке, чого вона не могла пояснити — суміш виклику, болю й непереборного бажання.

Одного вечора Аделіна заснула раніше, ніж зазвичай. Джейн залишилася у вітальні сама. Вона сиділа біля каміна, читаючи книжку, коли почула кроки.

— Ви виглядаєте так, ніби цей будинок хоче вас проковтнути, — промовив знайомий низький голос.

Вона підвела очі. Едвард стояв у дверях, тримаючи в руках келих вина. Він був у чорному светрі, простому, але на ньому він виглядав так само вишукано, як у найдорожчому костюмі.

— Іноді мені здається, що він і справді живе своїм життям, — зізналася Джейн, намагаючись жартувати, але голос зрадницьки затремтів.

Він підійшов ближче, простягнув їй келих.
— Тоді дозвольте йому сьогодні жити спокійніше.

Вона взяла келих, їхні пальці ненароком торкнулися. Іскра — миттєва, але сильна, змусила Джейн опустити погляд.

— Ви дуже відрізняєтеся від інших, хто бував у цьому домі, — сказав він тихо. — Всі вони грали ролі, а ви… справжня.

— А це добре? — обережно спитала Джейн.

Едвард усміхнувся одним кутиком губ — сумно, але красиво.
— Це небезпечно.

Тиша між ними загусла, як густий туман. Джейн відчула, як серце шалено б’ється, ніби намагається вирватися назовні.

Він раптом нахилився ближче. Його рука торкнулася спинки її крісла, інша — ледве відчутно ковзнула по її плечу.

— Джейн, — промовив він її ім’я так, що вона вся затремтіла.

Вона підняла очі й зустріла його погляд. У ньому було щось заборонене, майже грішне, але й неймовірно привабливе.

Він нахилився ще ближче — так, що їх розділяло лише подих. І вже здавалося, що ось-ось його губи торкнуться її…

— Тату! — пролунав з коридору сонний голос Аделіни.

Едвард різко відступив. Він зітхнув, випрямився й ковтнув рештки вина з келиха.

— Вам краще лягати спати, міс Рід, — промовив він сухо, ніби нічого не сталося.

Він вийшов назустріч доньці, а Джейн залишилася сидіти біля каміна з тремтячими руками й серцем, яке ще довго не могло заспокоїтися.

У ту ніч вона зрозуміла: їхнє почуття — неминуче. І водночас небезпечне, як полум’я, що може обпалити все довкола.