Розділ 6

На ранок Джейн намагалася поводитися так, ніби нічних звуків не було. Вона читала з Аделіною книжку у вітальні, робила записи у блокноті, допомагала дитині збирати конструктор. Але в глибині душі щось постійно тривожило.

Коли дівчинка пішла відпочивати після обіду, Джейн вирішила скористатися вільним часом, аби пройтися маєтком. Дім був величезним, з безліччю коридорів і дверей, більшість із яких вона досі не відкривала.

В одному з крил, куди вона зайшла вперше, панувала дивна тиша. Тут було менше світла, вікна прикривали важкі штори, а повітря здавалося холоднішим. Джейн провела рукою по полицях, вкритих тонким шаром пилу. Здавалося, що сюди давно ніхто не заходив.

Раптом її увагу привернули двері в кінці коридору. Вони були масивні, з електронним замком. На ручці висів невеликий ключ-картридж, але відсутній. Джейн інстинктивно потягнула за ручку — замкнено.

Вона нахилилася й помітила: на підлозі біля порога лежав зім’ятий клаптик паперу. Обережно підняла його. Це була фотографія. Старий, трохи вицвілий знімок, зроблений, очевидно, кілька років тому.

На ньому — Едвард. Молодший, усміхнений. Поруч із ним — жінка з темним волоссям, у дорогій сукні. Її рука лежала на його плечі. Вони виглядали щасливими, але погляд жінки був дивний: занадто пильний, майже хижий.

На звороті нерівним почерком було написано: «Назавжди моя».

Серце Джейн закалатало. Це була, без сумніву, його колишня дружина.

Вона хотіла повернути фотографію на місце, але не встигла: за спиною пролунали кроки.

— Що ви тут робите? — голос Едварда змусив її здригнутися.

Він стояв у коридорі, обличчя напіву тіні, але очі — холодні й пильні.

— Я… я просто загубилася, — спробувала знайти виправдання Джейн, швидко ховаючи фотографію за спину.

— Ця частина будинку зачинена не просто так, — сказав він повільно, роблячи крок до неї. — Наступного разу тримайтеся від неї подалі.

Він забрав у неї з рук фотографію, навіть не глянувши на неї, зім’яв і поклав у кишеню.

— І пам’ятайте, Джейн: є двері, які не варто відчиняти.

Його голос був тихим, але наповненим такою напругою, що Джейн відчула — мова йде не лише про ці двері, а й про самого Керрінгтона.

---

Тієї ночі вона довго дивилася у вікно своєї кімнати, намагаючись забути той напис на фото. Але слова «Назавжди моя» знову й знову виринали у свідомості, як холодне попередження.