Розділ 5

Маєток здавався іншим уночі. Вдень він був наповнений світлом, сонцем, дитячим сміхом, а з настанням темряви перетворювався на лабіринт із тіней і шурхотів.

Джейн довго не могла заснути. У своїй кімнаті на другому поверсі вона читала книжку під нічну лампу, намагаючись розслабитися після насиченого дня. Але коли годинник пробив опівніч, тиша раптом наповнилася чимось іншим — дивним, гнітючим.

Спершу вона почула кроки. Вони були ледь чутні, але ритмічні, ніби хтось ішов повільно коридором поверхом вище. Джейн завмерла, вслухаючись. У маєтку, крім неї, Аделіни, Едварда та кількох працівників, не мало бути нікого.

Кроки стихли. І тут у далині пролунав звук, від якого по спині пробіг холодок: тихе, задушене сміхотіння.

Джейн поклала книжку, підвелася й підійшла до дверей. Відчинила їх обережно. Коридор був порожній, освітлений лише нічними лампами, що відкидали довгі тіні.

— Може, здалося, — прошепотіла вона сама до себе, намагаючись заспокоїти серце.

Вона вже хотіла повернутися, коли знову почула звук. Цього разу — немов тихе стукання у стіну, десь далеко, у кінці коридору.

Джейн зважилася зробити кілька кроків. Її босі ноги ковзали по холодній підлозі, кожен крок лунав занадто гучно. Вона зупинилася біля вікна: за склом була темрява, дерева хиталися під вітром, і їхні тіні здавалося оживали на стінах.

— Міс Рід?

Джейн здригнулася. За її спиною стояв Едвард. У темному халаті, з розкуйовдженим волоссям, він виглядав зовсім не так, як удень — більш небезпечним і ще більш загадковим.

— Ви… теж чули? — обережно запитала вона.
Його очі спалахнули холодним вогнем.
— Тут є речі, які краще не чути, — відповів він. — Поверніться у свою кімнату, Джейн.

Він промовив її ім’я вперше. І від того, як воно прозвучало на його вустах, у неї по тілу пробігли мурахи.

Вона хотіла заперечити, хотіла запитати, що відбувається, але його погляд змусив її замовкнути. Джейн повільно повернулася й пішла назад, відчуваючи, що його очі ще довго будуть на ній.

Коли вона зачиняла двері у свою кімнату, у далині знову почувся той самий сміх. Тепер він здавався ще тривожнішим.

---

У ту ніч Джейн не зімкнула очей. І вперше їй спало на думку: що ж насправді приховують стіни цього холодного, сучасного маєтку?