Розділ 1.

Лондон зустрічав Джейн сірим небом і холодним вітром, який завжди здавався їй занадто пронизливим. У цьому місті не було місця для тих, хто не мав ані сім’ї, ані багатства, ані знайомств. А вона не мала нічого.

Дитячий будинок на околиці, де вона виросла, давно залишився позаду, але його тінь супроводжувала її всюди. Випускників таких закладів рідко чекало світле майбутнє — більшість губилася десь між дешевими квартирами, випадковою роботою й постійним відчуттям самотності. Джейн жила скромно: знімала маленьку кімнату у старому будинку, працювала на кількох підробітках і намагалася переконати себе, що зможе вибудувати життя власними силами.

Книги були її єдиною розкішшю. Вона збирала їх по блошиних ринках, читала вночі, коли інші мешканці гуртожитку шумно відзначали чиїсь дні народження. У книжках вона знаходила відповіді на питання, які ніхто інший не хотів чути.

Але грошей постійно бракувало. Тому, коли вона побачила оголошення на одному з сайтів про роботу нянею для восьмирічної дівчинки у заможній сім’ї, Джейн не вагалася.

“Вимоги: відповідальність, любов до дітей, базова освіта. Пропонуємо проживання у маєтку та стабільну оплату. Робота під Лондоном.”

Для когось це було б звичайним оголошенням. Для Джейн — шансом вирватися з нескінченного кола виживання.

Вона надіслала своє резюме, написала короткий супровідний лист, намагаючись приховати те, що виросла в дитячому будинку. І вже наступного тижня отримала відповідь: її запрошували на співбесіду.

---

Автомобіль, який прислали по неї, виглядав занадто розкішно для такої, як вона. Чорний седан з тонованими вікнами і водій у темному костюмі. Джейн відчувала себе дивно, сідаючи всередину: неначе потрапляла у фільм, де її роль — другорядна, але поки ще невідома.

Дорога була довгою. Лондон поступово залишався позаду: гамірні вулиці змінювалися передмістям, потім зеленими алеями і зрештою — віддаленими полями. Сонце повільно хилилося до обрію, коли машина звернула на вузьку дорогу, що вела крізь густий ліс.

І тоді Джейн побачила його.

Маєток Керрінгтона.

Він не був схожий на старовинні особняки, які вона уявляла, читаючи романи. Це була сучасна будівля зі скла й бетону, величезні панорамні вікна, строгі геометричні лінії. Будинок стояв відокремлено, оточений високими деревами, немов прихований від усього світу.

Світло у вікнах створювало враження тепла, але тиша, яка панувала навколо, була майже гнітючою. Джейн мимоволі здригнулася.

Водій відчинив дверцята.
— Ми приїхали, міс Рід.

Джейн вийшла, поправила свій скромний пальто й підняла погляд на будинок. Їй здалося, що за одним із вікон промайнула чиясь тінь.

Вона зробила крок уперед і відчула, як серце б’ється швидше. Попереду було нове життя. Чи стане воно її порятунком — чи пасткою, з якої неможливо вибратися?

---

Так почався її шлях у маєтку Керрінгтона.