Ельфарія - початок

    З часом Селестія звикла до свого нового життя. Однак те місце де раніше були могутні крила. Пекли кожної ночі. Вона з цією проблемою звернулась до Анни . І та їй повідала що шрами перестануть пекти. Лише тоді коли вона воз'єднається зі своїми крилами. В святилищі у Анни:

 - Проте в мене є трави які зменшать ці болі.- скзала Анна з надією в очах . 

    Селестія подякувала, взяла трави та відчула, що більше не може залишатися тут. Потрібно повернути крила. Та куди йти, що робити і головне — хто ж їх вкрав?

    Провела дівчина в королівстві більше місяця. За цей час вона встигла подружиться з Елом його зведеною сестрою Габріель і його вірним та мовчазним охоронцем другом Зейном. Всі були з нею надзвичайно привітні. А найбільше Ел. Це було всім помітно. Юнаку сподобалась дівчина але єдино хто цього не помічав це Селестія. В неї голова зайнята іншим. І ось в черговий вечір. Прогулювалась садом королівства Етері. Їй це місце нагадувало дім там на небесах . Всі ті різноманітні квіти були неймовірно гарні. Та трохи заспокоювали її душу . Селестія навіть не помітила як до неї підійшов Ел.

- Знову саменька тут ходиш ... - з усмішкою запитав Ел.

- Вибач я ще не знаю всіх правил цього світу і королівства...- перебивши з провиною в голосі сказала дівчина .

- Не переймайся тобі можна ходити тут скільки завгодно. 

- Справді? - великими і радісними очима подивилась на нього дівчина. 

    Хлопець почервонівши. Відвернувся від неї та просто махнув головою.Селестія щиро раділа цьому. Та в глибині душі й далі жила лише однією мрією — повернути своє. Це помітив Ел що з її лиця зникла  прекрасна посмішка. 

- Що таке ? - запитав він .

- Крила...

- Вибач мої лицарі та маги навіть попросив бойових ельфів однак так і не знайшли ніякої зачіпки. Але я обіцяю тобі що знайду їх...

    Наступного дня до принца дійшли чутки. В Ельфарії бачили ельфа, який згадував якісь крила. Ел поділився цим із Селестією, і вона, стривожена, миттєво схопилася з місця, прагнучи дізнатися. Хто цей ельф і звідки йому відомо про крила. Хлопець зупинив її. Міцно пригорнувши до себе. Не знаючи навіщо, він просто відчув, що має тримати її поруч. У його обіймах серце Селестії стало тихішим і спокійнішим.

    Минулого кілька днів та Ел зібрав все необхідно в похід. І на світанку Габріель, Зейн і Селестія поїхали на пошуки порталу в  королівство Ельфарія. Принц дістав справжній одяг ельфів з природніх матеріалів. Вони м’які, легкі як повітря, переливаються на сонці та злегка світяться вночі. 

    Шлях до ельфійського світу вів крізь портал. Схований у серці лісу, де гілля й квіти спліталися у химерні візерунки. Дорога була тиха й майже зачарована: перед каретою вигравали дивовижні істоти. Над головами пролітали крихітні феї. Коли почали тиснути Габріель вирішила зробити коротку зупинку. Аби коні набралися сил. Тай самі мандрівники трохи відпочили. 

 - Селестія можна запитання ? - невпевнено сказала Габріель.

 - Так звісно.

 - Ти нам розповідала що тобі треба відшукати батьків і бачила видіння але якщо це все не правда...

 - Ні я знаю що точно їх віднайду. - перебивши відповіла дівчина.

 - Зрозуміла просто переживаю щоб ти не розчалувалась... 

 - Вибач що різко відповіла останнім часом  все йде не так як хотілось. - з печаллю сказала Селестія.

 - А згадай той день. Коли ти потрапила в наш світ. Що було до того не пам'ятаєш?

 - Мені здається це погано ідея. - насторожено сказав Ел.

 - Нічого це треба зробити. Я впораюсь. - впевнено мовила вона. 

Селестія закрила очі та почала поринати у власні спогади. Аж ніяк не могла зрозуміти, як опинилася в повній темноті. Все було як завжди: вона літала поміж хмар, гуляла садом і слідкувала за життям людей. Раптом все потемніло, стало гаряче, важко навіть дихати. Та єдине, що вона помітила в темряві, — посмішку, від якої холодніла кров у жилах. Вмить усі звуки, дотики та запахи зникли. Залишилися лише вона і таємна постать, яка зловісно посміхалася.

Ел, побачивши, що в Селестії йде кров із носа, намагався її пробудити. Але марно: так вона проспала до наступного вечора.